Варя працювала в дитячому садочку, а Степан будував кар’єру в міліції. Їх познайомили батьки, і через місяць вони одружилися. Без пишного весілля. Зібрали тільки вузьке коло родичів.

І вже тоді гості помітили, що немає між ними того яскравого почуття любові, яке властиве молодим сім’ям.

Було відчуття, що Степан і Варя зійшлися, бо так треба. Просто треба вже, пора створювати сім’ю, і, розглянувши кандидатури одне одного, вони затвердили себе в ролі чоловіка і дружини. Аще – щоб догодити батькам, які дружили родинами.

– Не розумію, як так можна жити – без любові? – осудливо дивилася і дивувалася на Варю подруга Оксана, – ми он з Кирилом просто надихатися не можемо одне на одного. Це ж таке щастя – любити!

Варя лише знизувала плечима і намагалася не звертати уваги на розповіді друзів про палке кохання.

Коли настали 90-ті роки, почалися затримки зарплати. Варя на той час встигла народити сина і дочку; після декрету вийшла на роботу. Свою крихітну зарплату вона хоча б іноді бачила, а от чоловікові в міліції затримували гроші за півроку.

Подруги Варвари, які так любили своїх чоловіків, якось скоро порозлучалися. Причина одна: чоловік не приносить грошей. Любов між ними і чоловіками відразу зникла, як тільки на підприємствах перестали видавати зарплати.

«Навіщо він мені, якщо не може грошей заробити?» – часто говорили жінки.

А Варя залишила роботу в дитячому садку і пішла торгувати на ринок. Вона брала речі під реалізацію і стояла на ринку в будь-яку погоду.

Влітку – спека, взимку – мороз за двадцять градусів. Знайомі ледве впізнавали Варю, закутану в шаль і бабусині старі хустки, взуту у валянки. Але зате це були реальні гроші, хоч і невеликі, на які можна купити їжу і заплатити за шкільні обіди дитини.

Минали місяці і роки, Варвара стояла на ринку, Степан ловив злочинців. Тільки час тоді був такий, що цих злочинців, насилу спійманих, наступного ж дня випускали…

У Степана і його колег – таких же підлеглих – опускалися руки. Зціпивши зуби, вони знову їхали на затримання і виконували свою роботу іноді ціною власного життя.

На одному із завдань Степана важко поранили. Керівництво відразу оголосило його героєм. Але щоб герой хоча б вижив, Варя кілька ночей поспіль чергувала біля чоловіка.

Вдень вона стояла на ринку, а ввечері йшла до чоловіка, перед цим приготувавши обід дітям. А потім щодня приносила чоловіку домашню їжу.

Коли Степан одужав, повернувся на службу. На той час економічна ситуація в країні почала налагоджуватися; почали наводити порядок і в міліції: Степан почав вчасно отримувати зарплату. Кар’єра його теж пішла в гору.

Незабаром він став приносити в сім’ю хороші гроші. І Варя нарешті пішла з ринку і повернулася в дитячий садок вихователем.

Коли діти виросли, у них вже була трикімнатна квартира, дорога машина, щороку їздили разом у відпустку. Дочка вийшла заміж, син вступив до інституту.

Частенько, коли жіночий колектив збирається разом, колеги по роботі скаржаться, що неможливо знайти хорошого чоловіка. Багато розлучилися давно – ще в 90-ті роки, коли чоловіки перестали приносити гроші.

– Добре тобі, Варю, – кажуть колеги, – відхопила он мужика і живеш собі, як у Христа за пазухою: зарплати у них в поліції зараз он які великі.

Варя спокійно слухає своїх колег і розведених подруг і тільки посміхається. Вона знає ціну свого благополучного життя.

…Коли родичі прийшли до Степана і Варі на срібне весілля, то всі помітили, з якою любов’ю подружня пара дивляться одне на одного: молодь може тільки позаздрити…

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!