– Тату, у мене проблема, – нерішуче почав розмову Дмитро.
– Ну, давай, розповідай, – відірвався від читання Іван, – що сталося?
– Загалом, так, схоже, скоро станеш дідом, – посміхнувся син, – але я не хотів, так вийшло, – поспішив виправдатися він.
– Зрозуміло. Хто вона? – складаючи газету, запитав Іван. Дмитро здивувався спокою батька, він чекав бурі гнівних слів, всіляких кар на свою голову, а тут, така тиша, але схоже це затишшя перед бурею. Вона грянула, та зовсім не з того боку.
– Настя, через вулицю від нас живе.
– Знаю. А в чому питання? Одружуйся!
– Не хочу з нею одружитися. Навіщо? Я ще молодий, ще не нагулявся! Подумаєш… чекає дитину.
– Ага, як з дівчиною валяться, дорослий, а як одружитися ще дитя, так? – рівним голосом сказав ущипливо Іван і голосно крикнув:
– Мати, йди-но сюди. Тут синочок щось повідомити хоче.
– Ну що у вас тут таке? – запитала Катя, витираючи руки фартухом.
– Ось зробив дитину Насті Саврук, не хоче одружуватися!
– Правильно. Нічого всяких бідняків в будинок вводити. Бач, яка, підлізла під мого сина, а тепер одружуйся, так? Дзуськи, не на тих напала!
– Якщо правда від Дмитра дитина, що тоді? – запитав Іван.
Катерина рішуче махнула рукою:
– Це ще довести треба. Зараз всюди мода така пішла. Теревенять з ким попало, поки свіжі, потім шукають дурників… на тобі, милуйся, твоя дитина, а вона хто знає від кого. Тільки мій Дмитро не такий дурень, щоб чужого годувати.
– А раптом, наш онук буде, що робити будемо? – знову ж таки запитав Іван.
– Щось я не зрозумію тебе чоловіче, ти батько своєму синові або сват з боку? Сидиш, думаєш, наш, не наш. Ні б, думати, як сина захистити від будь-якої дівки, міркує! Політик, – обірвала його дружина, – я не дам, щоб якась дівка стала моєю невісткою. Для того ми сина ростили і плекали, щоб цим Cаврукам дістався такий зять?
– Зять, що немає і що взяти, – стиха зауважив Іван, Катя нахмурила лоб.
– Що ти сказав? Так на рідного сина? Зовсім з глузду з’їхав?
– А що Дмитро? Хорошим зятем буде поки ми з тобою живі, як не стане нас, перекотиполе стане!
– Давайте не каркай, в загальному, так, Дмитро, скажи Насті, експертизу проводити будемо. Ми їй доведемо, що від іншого її дитина. Ти все зрозумів?
– Так зрозумів, я зрозумів. Завтра ж скажу, – не піднімаючи голови, сказав син.
– Ото ж бо, що не кисни, що не дамося, – переможно мовила Катя і вийшла.
– Мамка вийшла, тепер синок розкажи, як все вийшло? – попросив батько. Дмитро збентежено глянув на нього:
– Що, всю правду сказати?
– Ну так, інакше не розберешся, – м’яко відповів Іван. Дмитро наморщив лоб.
– Це на свята сталося. У клубі я перебрав, з хлопцями пили всяку гидоту. Тому і відключило пам’ять, не пам’ятаю нічого. Отямився дома. А привела мене додому, та сама Настя.
Як вона розповідала, коли йшли вулицею, я раптом повалив її на траву, ну, в загальному, трапився гріх. Уявляєш тату, не пам’ятаю і все. Ніби відрізало. А тепер каже, від мене дитя. Я щось сумніваюся.
– І тебе не минула чаша ця, – зітхнув Іван.
– У сенсі, чаша ця? Кого не минула? Ти чого говориш? – не зрозумів син.
– У народі кажуть: Діти повторюють долі своїх батьків. Я теж одружився на твоїй матері таким чином. Любив одну, а взяв іншу. Ось який життєвий парадокс. Відкрию свою таємницю. Була у мене в молодості в місті, де я навчався після армії, дівчина, звали Каріна. Любили один одного, мріяли одружитися.
Та не судилося. Приїхав на свята в село, так само як і ти випив, прийшов до тями в ліжку, сам зрозумів з ким. І одружився. Хоча не любив твою маму і до сих пір не люблю.
– А як же ти живеш без любові? Це ж дуже важко, – здивувався син, – зроду не подумав би. А з боку, ви така ідеальна пара. За що так покарав себе батько?
– Ти ж не винен, що народився на цей світ, за дурницю. Хто тебе підніме на ноги, виховає? Не одружився б, покарав би тебе, невинного. Гріх між нами трапився, нам його і виправляти, а не прирікати дитя на важку долю.
Це мені так батько вселяв. Так і ти роби. Якщо експертиза доведе, що дитина твоя, то батьківським словом накажу одружитися. А ні, он Бог, ось поріг, йди. А дитя самі виростимо, – рішуче обрубав він.
Минуло півтора місяця. Скандал з сім’єю Саврук то вщухав, то розгорявся за новою, все залежало від настрою Катерини. Настя і на вулицю виходити боялася. Один раз зустріла Катю, так, та показала себе, обізвала по-всякому на людях, її крики переслідували дівчинку до самого будинку. Село гуло від чуток.
Нарешті Настя не витримала, пішла до них додому і сказала, дитина не від Дмитра. Взяла гріх на душу. Катерина переможно хмикнула, мовляв, нарешті все з’ясувалося. Тільки Іван зауважив, що змучений вигляд дівчини говорить зворотне. Настя вийшла з воріт, Іван наздогнав її, побачив заплакане обличчя, посадив на лавку сусідніх воріт.
– Тепер говори правду, Настя.
– А що казати? Дитина від Дмитра. А виходити заміж за нього не буду. Без батька як-небудь виростимо. Тітка Катя мені життя не дасть, навіть якщо Дмитра посватає. Я вам не рівня.
– Дурниці. Гаразд, почекаємо результатів експертизи, а тобі вірю. Як прийдуть вони, покажи. Катя може і заховати від мене. Домовилися?
Пройшов ще місяць, Настя на вулиці показала конверт Івану, той відкрив і прочитав папір, там чорним по білому написано, Дмитро Іванович 99,99% є біологічним батьком майбутньої дитини. Іван рішуче взяв Настю за руку і повів за собою, та не зрозуміла спочатку:
– Ви що робите, дядько Іван?
– Як що? Веду додому невістку з майбутнім онуком чи онукою, – відрізав він.
Настя вирвала руку і відскочила від нього. Поправила волосся і, сумно посміхнувшись, сказала:
– Дякую вам, дядько, але не піду з вами. Я рішуче відмовляюся від Дмитра. А дитя моє, сама вирощу, сама виховаю. Тільки передайте йому, в графі “батько”, його ім’я впишу, негоже щоб дитя без побатькові ходило.
– Може, подумаєш? А Каті язика вкорочу, слова проти тебе не скаже.
– Ні, дядько Іван, вже подумала і для себе вирішила. Піду я, – і пішла з понурою головою уздовж вулиці. Іван стояв, дивився їй услід, потім розвернувся і рішуче попрямував додому. Хвіртку з шумом відчинив, по шляху штовхнув порожнє відро, по двору пролунав гуркіт і деренчання. На ганок вискочила Катя і Дмитро.
– Ти чого, Іване, людей лякаєш?
– Наскільки я зрозумів, ти не хочеш одружитися на Насті, так? Я правильно зрозумів Дмитро? Твоя дитина, папір прийшов, – крикнув він.
Син нерішуче знизав плечима і подивився на матір, чекаючи її реакції.
– Ну і що, – войовничо відповіла Катя, – ніхто не винен, сама лягла. Дмитро, врешті-решт, мужик, піддався на чари. Чого валятися такому добру.
– Тоді слухай сюди, Дмитро і ти Катюша. Поки я живий, забезпечу свого онука чи онучку. Дмитро на мої гроші нехай не розраховує. Вже не маленький, сам себе забезпечить. Ділянку візьму, будинок побудую. А піду з цього світу, всю свою частку господарства йому відпишу, а не тобі, синочку моєму.
– Ой, люди добрі, що творить, а? Сина рідного зневажив. Все цій дівці віддати хоче, – заголосила Катерина, Дмитро просто сів на ганок від несподіваного рішення батька. В тому, що так і буде, анітрохи не сумнівався, знаючи рішучий характер свого батька.
Іван розвернувся і пішов. Не став слухати крики дружини. Пішов до одного і вперше в житті напився вщент. Тому була вагома причина.
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – dev.seraaq
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
