З Оксаною ми почали дружити, коли вона після розлучення з п’ятилітнім сином повернулася жити в село до батьків.
Тітку Галю і дядька Василя я дуже добре знала. Пишу знала, бо пару років, як їх немає на цьому світі.
В Оксани характер такий, я б сказала бойовий.
Вийшла вона заміж за Петра. Сам він з міста. Жив з батьками. Єдиний син. Все вони для нього робили, старалися дати найкраще, вивчили, роботу знайшли.
Коли Оксана до них в невістки прийшла, свекруха її як дочку прийняла, а коли дізналася, що та їй онука подарує, то взагалі нічого не дозволяла робити. Все крутилася і чаї з печивом носила, лиш би та їй онука здорового подарувала.
Так і сталося. На світ з’явився Іванко, в якому свекор і свекруха душі не чули.
Обидвоє вони працювали і кожного дня зі смаколиками і іграшками додому поверталися.
Квартира в них була трикімнатна, тому місця всім вистачало.
Але щось Оксані не сподобалось. Все вона шукала, як моя мама казала -“ґудза”.
Коли Іванку було п’ять років подала Оксана на розлучення.
Я не буду нікого виправдовувати, то є їх життя… але скажу, що Оксана та й не права…
Пішов Іванко в перший клас вже в селі. Сама Оксана влаштувалася на роботу в районному центрі. Згодом навіть з якимось чоловіком познайомилася, але до нічого серйозного не дійшло.
Сам Петро дуже важко пережив розлучення, бо дуже кохав Оксану. Щоб забутися подався він на заробітки в Німеччину. Але там трапилася з ним біда. Їхав він з другом в автівці, і не впорався з керуванням.
Щоб привести його в рідне містечко для гідного прощання, скидалися всі грошима, хто тільки його знав і не знав, бо все це дуже дорого.
В трикімнатній квартирі збідована залишилася лише мама Петра, чоловік її цей світ покинув пару років назад.
Оксана ж робила все, лиш би колишня свекруха не бачилася з єдиним онуком. Але та все рівно умудрялася час від часу навідатися з сумкою різної смакоти та іграшок в село.
Дуже вона любила онука, він був її єдиною надією, та й дуже вже схожий він на її Петрика.
Та Оксана ніби на зло забороняла їм бачитися.
Не поїхала вона з Іванком до Ірини Павлівни і тоді, коли їй передали, що вона вже лежача і ось-ось покине цей світ. І попрощатися з бабусею Іванка не привезла.
І лише через місяць з’явилася в квартирі Ірини Павлівни, щоб з документами лад навести.
– Мій Іванко єдиний спадкоємець. Ця трикімнатна квартира його по праву.
Але тут Оксану чекало потрясіння.
За Іриною Павлівною до останнього доглядав її похресник з дружиною, ось вона й переписала все на нього, розуміючи, що не заслуговує Оксана на такий подарунок долі.
Хоч все це їй дуже важко далося, бо по-справжньому вона любила єдиного онука Іванка…
І ось тепер Оксана всім по селу розказує, яка її свекруха погана, і як добре, що вона туди сина не возила…
Я як ви вважаєте, чи права в цій ситуації подруга?
Автор – КАРАМЕЛЬКА
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube”
