iBilingua

Як мені допомогти моїй дитині?

З чоловіком коли ми побрались, то в нас були дуже романтичні відносин. Мій Мирон, так звати мого чоловіка, часто писав для мене вірші, співав під гітару пісні.

Коли в нас народилась донечка, ми назвали її Іванкою. Чоловік був дуже уважним і відповідальним батьком, а через два роки Бог послав нам ще й синочка.

Наші діти зростали в великій любові, ми ніколи не підвищували на них голос, а навпаки, вирішували будь-яке непорозуміння розмовами, наводили різні приклади з життя.

Так наші діти і повиростали, обидвоє працюють на хороших посадах. Син одружився швидше, пішов жити окремо. В нього міцна сім’я, в них з дружиною гарні відносини і щире кохання.

А наша Іваночка, довго шукала свою долю, та невдовзі заявила нам, що зустрічається з Олегом, хлопцем із сусідньої вулиці.

Я добре знала цього юнака. Він вів не дуже правильний спосіб життя, любив в чарку заглянути, постійні гулянки в його голові.

Сім’я їх заможня, та вихованням сина, аж ніяк не займалась.

Працює Олег в батька на фірмі, але то “робітник” і ще той.

Як я тільки не відмовляла свою дочку, та слухати вона мене зовсім не хотіла.

– Мамо, тобі пару ніхто не вибирав і ти не заважай моєму вибору.

Так і відгуляли весілля наші діти. Пішли жити окремо, свати постарались їм на власну квартиру.

На початку наче все добре було, та після появи дітей, Олег дуже змінився. Дочка вже не змогла з ним бути поряд, на всіх його походеньках. Адже тепер потрібно було пильнувати малюка, цілими днями дочка сама з дитиною.

А Олег буває часто пропадає з друзями, приходить опівночі, тай вимагає “уваги” від дочки. До чотирьох років у моєї дочки, троє діток.

Так швидко вона стала багатодітною мамою. Та наявність дітей, зовсім ні до чого не зобов’язує мого зятя. Він, як і раніше, живе в своє задоволення, а мою дочку не впізнати.

В неї якесь дивне кохання до нього, і чути не хоче щоб його покинути. Кличу її до себе жити, вона відмовляється.

Як мені допомогти моїй дитині?

Читайте також: Ми не сказали дочці правду про те, що бабуся знаходиться в лікарні у дуже важкому стані. У той час в Руслани були важливі іспити, і ми хотіли вберегти її від непотрібних думок. Але так сталося, що улюбленої бабусі нашої доньки не стало. – Це ви винні у тому, що я не змогла з нею попрощатися. Ваша гіперопіка робить мені тільки гірше. – Вже який день ми з дочкою не спілкуємось. Я в розпачі!

Дайте мені якусь пораду, бо важко на душі. Руки опускаються, як бачу, як вона бідна живе, та її характер навіть не дозволяє їй пожалітись мені.

Закрадаються думки, що можливо Олег її чимось залякує? Та дочка все заперечує і просить не лізти в її сім’ю.

Що робити?

Автор – Успішна Емма

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

Передрук заборонено!