Олено, нам потрібно терміново поговорити, – сказала в слухавку свекруха. А потім додала фразу, яка мене ще більше заінтригувала. – Ти тільки нікому не говори, куди направляєшся, і з ким маєш зустрітися. Особливо Борису. Буду тебе чекати в кафешці “Мрія” через годинку. – Я не забарилася.

Коли свекруха розгорнула довгоочікуваний конвертик з рожевою стрічечкою, щоб помилуватися онучкою, вона раптом різко змінилася на обличчі. І щаслива усмішка сповзла з її обличчя. Весь вечір вона просиділа якась задумлива й похмура.

Але Олена не звертала уваги. Вона сяяла і світилася від щастя, адже це сама довгоочікувана подія в їх з Борисом житті. І вона не хотіла затьмарювати собі радість, звертаючи увагу на невдоволення свекрухи. Мало що в неї там на думці. Олена з нею не сперечалася і вона не могла бути причиною похмурого настрою Ольга Гаврилівни.

Про дитину вони мріяли з першого дня весілля. Але чомусь не прилітав до них лелека.

Ольга Гаврилівна вже навіть стала натякати, що, мабуть, причина у Олені і їй не завадило б сходити і перевіритися.

Тому коли Олена дізналася про цікавий стан, спочатку вона не могла повірити, а потім вирішила не квапитись зі щасливою новиною батькам. Боячись наврочити.

В термін на світ з’явилася чудова дівчинка, яку назвали Златкою.

Дівчинка підростала, і в міру дорослішання свекруха щоразу, приходячи до них, пильно вдивлялася в Златку з незадоволеним обличчям.

Олена стала помічати таку дивну поведінку свекрухи і це її почало певною мірою дивувати.

Якось коли Олена з донькою та чоловіком були в гостях у свекра зі свекрухою, Ольга Гаврилівна витягла альбом із дитячими фотографіями сина, і почала грати у гру знайди 10 відмінностей, тільки навпаки.

Ольга Гаврилівна намагалася знайти подібність онуки та її сина.

Олена покликала чоловіка на кухню і прямо запитала, що ж відбувається? І що його матері не подобається?

Борис зніяковів, а потім сказав, що мати від народження Златки сумнівається, що він її батько. Олена просто спалахнула від обурення, швидко зібралася, взяла Златку та поїхала до себе.

Борис, звичайно, потім вибачався за матір. І сказав, що хоч Златка на нього не схожа, але він вірить Олені. І взагалі, яка різниця, він все одно любив би Златку як свою дитину, якщо раптом у неї й справді інший батько.

Олені з одного боку було приємно слухати такі слова, а з другого й прикро. Значить хоч якийсь відсоток сумнівів у чоловіка, таки є, якщо він так каже.

Зі свекрухою Олена після цього не спілкувалася довго. Поки одного разу вона не зателефонувала і не попросила Олену зустрітись у кафе. Без чоловіка та онуки. Вона сказала, що їм є про що поговорити.

Олена погодилася. І ось коли вони сиділи в затишному кафе, і свекруха все ніяк не могла почати розмову, до їхнього столика підійшов сивий чоловік. Привітався спочатку з Ольгою Гаврилівною, потім із Оленою та підсів до них.

Олена підняла запитальний погляд на свекруху. Ольга Гаврилівна сьорбнувши пару ковтків міцної кави, почала свою розповідь.

Виявляється, цей чоловік був рідним батьком Бориса.

У молодості свекор працював вахтовим методом, і Ольга Гаврилівна йому “наставила роги”.

Чоловікові вона нічого не розповіла, і він вважає Бориса своїм сином і жодного разу в цьому не сумнівався.

Ось чому свекруха засумнівалася у чесності невістки. Вона спочатку думала, що Олена зрадила її синові, як і вона свого часу батькові Бориса.

Але коли на минулій зустрічі вона грала зі Златкою, вона зрозуміла, кого дівчинка їй нагадує і чому зовсім не схожа на Бориса.

Ольга Гаврилівна попросила у Олени вибачення, що стільки років сумнівалася у її чесності стосовно сина. І просила нічого не розповідати ні Борису, ні її чоловікові.

Олена, звісно, ​​пообіцяла не видавати свекруху. Виходить, справжній рідний дідусь Златки часто про неї розпитував у Ольги Гаврилівни.

І насамкінець залишив Олені свій номер телефону.

Якщо раптом їм колись знадобиться якась допомога, то він з радістю допоможе, адже вони, як з’ясувалося, не чужі люди.

Фото ілюстративне