Нагодувала свекруху її ж борщем, так вона і тут знайшла, до чого причепитися!
Знаєте, є така категорія людей, які навіть до стовпа докопаються, все їм не так. Ось моя свекруха з таких. Догодити їй не може ніхто. Як показала практика, навіть вона сама!
З Микитою ми одружилися півтора роки тому. Його мама, Ольга Петрівна, всім своїм виглядом показувала, наскільки вона незадоволена. Я думаю, що тут справа не в мені, а в тому, що хтось улюбленого синочка посмів від неї забрати, адже поки ми з Микитою не стали зустрічатися, він жив з батьками і навіть не думав кудись рипатися. Не тому що він мамин синочок, а тому що за просто так отримувати купу претензій йому не хотілося.
Коли ми з’їхалися, Ольга Петрівна почала мало не щодня приходити, щоб перевірити, що Микитка їв, у чому ходить, як його тут доглядають. Світлої умки, що прийшла дівка може робити все правильно, вона не допускала.
Так я дізналася, що Микиткині шкарпетки обов’язково треба прасувати (не дай бог грибок!), на сніданок має бути каша, а на обід суп (це ж здоров’я), а вологе прибирання мусить проводитися щодня (не дай бог алергія).
Подивившись на нежиттєздатного, на думку його ж матері, Микитку я готова була збирати речі і забиратися, поки він не відійде у вічність у мене на руках, як той тамагочі.
На мій подив, здоров’я Микити, потурбоване непрасованими носочками і відсутністю каші, вистачило, щоб виставити свою мамцю за поріг і попросити піклуватися про нього на відстані. Ольга петрівна позображувала напад, але коли зачерствівший душею без маминого супу син її театральні замальовки не оцінив, трохи заспокоїлася. Принаймні, з мого поля зору вона випала.
Другий виток боротьби за життя сина у свекрухи почався, коли вона, власне, свекрухою стала. Кришталеві мрії, що я десь подінуся, розвіялися. Тоді матуся чоловіка вирішила робити з мене людину.
– Чому ти не кип’ятиш білизну? – запитувала свекруха.
Тому що, ялинки-патички, на дворі не кам’яний вік, хотілося відповісти мені, але я мовчала. Поради у мами чоловіка були на всі випадки життя.
– На батареї взимку завжди має бути вологий рушник, інакше у будинку занадто сухо. Кондиціонери повітря шкідливі, варто купити вентилятор. Огірки маринують тільки зі смородиновим листям!
І байдуже цій жінці на те, що вдома у нас стоїть зволожувач, без кондиціонера жити неможливо, а мариновані огірки ми з чоловіком не їмо, а значить і не маринуємо.
Але, звичайно, найбільше діставалося моєму вмінню готувати. Не можу сказати, що я прямо диво-кулінар, але чоловік їсть мої страви із задоволенням і добавки просить. Для мене це найкращий показник.
Тільки от Ольга Петрівна вважає інакше. Тому будь-який візит Микити в рідну домівку закінчується тим, що мамуся зі сльозами на очах навантажує його їжею. Відмовитися він не може, щоб зайвий раз з мамою не сваритися. Мене ж така поведінка свекрухи радує – мені менше готувати. Якби вона замість моралей ще й білизну у нас гладила, я б її навіть в гості сама щодня кликала.
А вчора сталося те, що я сама ніколи не забуду, дітям розповім і онукам передати заповідаю! Експерт-кулінар сама себе розкритикувала. Діло було так.
В обід Микита заскакував до мами за якимись речами і вона йому всунула літрову банку свого борщу. Микита приніс його додому і попросив відразу ж звільнити банку, щоб він її закинув в машину і не забув віддати мамі. Так, те саме легендарне “Тільки банки поверніть”.
Я перелила борщ в маленьку каструльку і залишила на плиті, оскільки суп був ще теплуватий. Ну і пішла в кімнату працювати. Я працюю з дому віддалено, що для свекрухи ще один привід мною обурюватися, адже робота з дому – це не робота. Годині о п’ятій вечора пролунав дзвінок у двері. На порозі стояла Ольга Петрівна.
Виявилося, вона була тут неподалік у подружки, а на вулиці почався дощ. Вона вирішила його перечекати унас, а потім попросити сина відвезти її додому. Привід так собі, на трієчку, явно не домашня заготовка, але що вже тут, я, само собою, впустила.
Свекруха пройшла на кухню і принюхалася.
– Ти, ніяк, готувала, – заглянула свекруха в каструльку.
– Так, ось борщ варила, – збрехала я, щоб не слухати чергову лекцію, що я взагалі не готую для її хлопчика.
– Почастуєш? – хмикнула мама чоловіка. Я внутрішньо зраділа. Ось зараз я наллю їй її ж ідеального борщу і вона зламається від того, що не знайде, до чого причепитися.
Я налила Ользі Петрівні тарілку супу, підігріла і подала, намагаючись не витріщатися, як вона їсть. Ложка, інша, губи свекрухи скривилися.
– Ну ось скільки тобі повторювати, овочі треба по черзі в суп класти, а не всі відразу бухати! Картопля розварилася, капуста жорстка, буряк дав бурий колір. Не борщ, а перевод продуктів, – винесла вердикт Ольга Петрівна.
Я дуже намагалася не реготати, але у мене не вийшло. У мене від сміху йшли сльози, з якими мені не вдавалося впоратися. Свекруха подивилася на мене, потім на борщ, потім згадала, мабуть, що давала синові в обід, і пазл у неї склався. Поки я корчилася в кутку від сміху, Ольга Петрівна швидко зібралася і мовчки пішла.
Мені знадобилося ще хвилин десять, щоб заспокоїтися. Усвідомлюю, що прилетить мені за це ненавмисне викриття, але воно того точно було варта, присягаюся своїми нервовими клітиночками!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
