– Олю, нехай мала по доброму віддасть гроші, – сказала я в нервах до сестри чоловіка.

– Вона не брала! І будеш ще мене чіплятися, я все розкажу мамі. Нехай вона з тобою розбирається. Теж мені, знайшла суму, за яку варто такий кіпіш створювати – 1500 гривень. Чим не гроші!, – наголосила Оля.

– Олю, тут навіть не про гроші йдеться. Ти раз це пропустиш, другий і твоя Даринка буде думати, що цупити чужі гроші це норма. Але ви знаєте, це не ті люди, які вчаться і щось в тому тямлять.

Мій син цього року не ходив сильно колядувати, але десь біля двох тисяч по родичах та й наскладав. Артему 11 років. П’ятсот гривень відразу потратив, бо ходив з хлопцями в Макдональдс, ну а півтори тисячі мирно лежали в його гаманці.

Так лежали, що дочекалися, коли прийде сестричка і забере їх собі.

Дарина на рік від мого Артема старша.

Живемо ми в одному містечку, але щоб так сильно дружила я з Ольгою, то ні. Ми трішки по різному дивимось на життя.

Оля ніде не працює. Гроші заробляє чоловік, але це скоріш можна назвати копійками, бо як інакше пояснити той факт, що вона постійно кляньчить гроші у своєї мами, моєї свекрухи.

Та що казати, вона і в нас хотіла “зичити”, але я відразу чоловіку сказала, що на його ліниву родичку свої гроші і нерви тратити не буду. Свого хватає.

Так Оля і жила. Ми інколи на святах зустрічалися у свекрухи, а в неділю Оля з чоловіком і дочкою напросилися до нас на “каву”.

В мене завжди чим є пригостити гостей, цим я не переймаюсь. Я накрила стіл, і діти з нами поїли, а після пішли у дитячу. Вони одного віку і спільні теми знайшлися.

Артем, як дитина, вирішив похвалитися перед сестрою, скільки він заколядував. Вони щось там рахували, перескладували і на тому розійшлися.

Гості пішли додому, а ми спати. Десь за два дні син прибіг до нас весь в сльозах.

– Мамо, нема моїх грошей!

Ви знаєте, я відразу зрозуміла, звідки “ноги ростуть”, тому й задзвонила до Олі, хоча чоловік просив цього не робити.

– Це не моя доня! Вона б таке не вчинила, – і тому подібне, затягнула сестра чоловіка.

– Якщо ти будеш і надалі нам таке звинувачення висувати, я мамі на тебе пожаліюся!

– Та мені байдуже, Олю, хоч папі з риму. Мені шкода, що ти дитину такому вчиш, що беззаконня у вашій сім’ї панує.

Чоловік Олі також щось там бурчав.

– Теж мені, знайшла суму, півтори тисячі, за які вартує сваритися з рідними людьми, – наголосила Оля.

Я зрозуміла, що сперечатися з ними марно.

Але тепер думаю, чи пускати їх наступного разу до хати?

Як взагалі я повинна була реагувати в такій ситуації?

Автор – Карамелька