Онучку на моє прохання назвали на честь моєї мами – Євдокією, Дунею. Яке ж гарне імʼя, якби зраділа моя матуся!
Моєї матусі рано не стало, я ледь в школу пішла. Вона була жінкою неймовірної вроди, гарною господинею, розумною і мудрою.
Вона встигла навчити мене смачно готувати, вишивати й вʼязати, прищепила любов до квітів і книг.
Коли я виросла й переїхала за чоловіком з нашого полтавського села в місто, наша квартира була сходина сад – на всіх підвіконнях і на підставках цвіли і росли різноманітні квіти та кімнатні рослини.
І зараз, хоча я вже багато років сама, але продовжую любити й доглядати квіти, вони надають мені сил.
Як я вже сказала, мама рано полинула на небеса. Проте вона досі для мене жива, я навіть розмовляю з нею подумки щодня, ділюся радощами і розповідаю про турботи.
Я прожила можна сказати щасливе життя. З чоловіком були кохання і повага, отримав він по службі трикімнатну квартиру в нашому рідному Рівному.
Син у нас виріс достойною людиною, вивчився, пішов працювати по стопах батька у Службу безпеки. Одружився 16 років тому, у них з невісткою є дочка.
10 років тому я раптово овдовіла, але родина сина, мої квіти і мама в думках допомогли мені оговтатися й жити далі.
А тепер до суті моєї розповіді. Коли у сина й невістки народилася донька, я попросила назвати дівчинку на честь моєї мами, і вони погодилися.
Я ж натомість, вже тоді, як тільки дівчинка народилася, дала обіцянку невістці й сину зробити на Дуняшу дарчу на мою трикімнатну квартиру.
І ось дівчинці 14, і недавно Дуня отримала паспорт. Звичайно, онучка похвалилася ним мені. Я як побачила документ – ледве не зомліла!
У паспорті онуки замість «Євдокія» написано імʼя Дарина! Вона змінила собі дане їй по народженню імʼя! І мені про це ніхто нічого не сказав, ні син, ні невістка, навіть не порадилися, не запитали моєї згоди.
Як так можна було, в голові не вкладається! Невістка і онука мені намагалися пояснити, що Дуні ніколи її імʼя не подобалося, а в садочку і школі ще й дражнили її по різному.
Тому, вони, мовляв, і прийняли таке рішення. Знали, що я проти буду, тому й не сказали. І сподіваються, що я зрозумію, що це імʼя не підходить для сучасної дівчини.
Я вважаю все це маячня. Своїм іменем треба дорожити і пишатися. Я настільки неприємно вражена, що оговтатися досі не можу.
Бачити їх поки що не можу, ні невістку, ні онуку. І точно знаю, так і м і сказала, що про квартиру онука може забути, моя обіцянка автоматично анулюється.
Син говорить, що я роблю дурниці, адже рідніше за них у мене нікого немає.
Але вже вибачте, для мене те, що онучка носила імʼя моєї мами було дуже й дуже важливо, і тепер мені неймовірно прикро й гірко.
Однозначно, квартира онуці не дістанеться, а як нею розпорядитися в майбутньому – я вже вирішу сама, це вже моє діло.
Найімовірніше, піду і зроблю заповіт на племінника-захисника, який зараз захищає Україну, а його дружина чекає на другу дитину.
Думаю, це буде правильним рішенням. Всім дякую за увагу і буду вдячна почитати і вашу думку щодо всієї цієї ситуації.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.