Онука на моє прохання син і невістка назвали на честь мого батька, який виростив мене сам, бо мама рано полинула не небеса. Яке ж гарне імʼя, якби зрадів мій татко!

Я вже тоді, як тільки наш жаданий хлопчик народився, дала обіцянку невістці й сину зробити на малого дарчу на мою трикімнатну квартиру. І ось йому 14, отримав паспорт, хвалиться мені кілька днів тому – я досі відійти не можу!

Моєї матусі рано не стало, я ледь в школу пішла, тому виростив мене тато Валентин. Він був справжнім чоловіком, гарним, хазяйновитим господарем з золотими руками, розумним і мудрим.

Він навчив мене давати собі раду за будь-яких обставин, бути сильною, розбиратися в людях, цінувати щирість і чесність, прищепив любов до роботи на землі і книг.

Коли я виросла й переїхала за чоловіком з нашого села на Волині в місто, де не було саду, наша квартира була схожа сад – на всіх підвіконнях і на підставках цвіли і росли різноманітні квіти та кімнатні рослини, адже я звикла до нашого з татом квітучого саду.

І зараз, хоча я вже багато років сама, але продовжую любити й доглядати рослини, вони надають мені сил.

Тато вже теж у кращому світі багато років. Проте він досі для мене живий, я навіть розмовляю з ним подумки щодня, ділюся радощами і розповідаю про турботи. прощу поради і передаю через нього привіт матусі. яку ледве можу пригадати.

Я прожила, можна сказати, щасливе життя. З чоловіком були кохання і повага, отримав він по службі трикімнатну квартиру в нашому рідному Луцьку.

Син у нас виріс достойною людиною, вивчився, пішов працювати по стопах батька у Службу безпеки, одружився 16 років тому, у них з невісткою є син.

9 років тому я раптово овдовіла, але родина сина, мої квіти і батько в думках допомогли мені оговтатися, справитися й жити далі.

А тепер нарешті до суті моєї розповіді. Коли у сина й невістки народився син, я попросила назвати хлопчика на честь мого батька – Валентином, і вони погодилися.

Я ж натомість, вже тоді, як тільки онук народився, дала обіцянку невістці й сину зробити на Валика дарчу на мою трикімнатну квартиру.

І ось Валі 14, і недавно він отримала паспорт. Звичайно, онук похвалилася ним мені. Я як побачила документ – ледве не зомліла!

У паспорті онука замість «Валентин» написано імʼя Владислав! Він змінила собі дане по народженню імʼя! І мені про це ніхто нічого не сказав, ні син, ні невістка словом не обмовилися, навіть не порадилися, не запитали моєї згоди.

Як так можна було, в голові не вкладається! Невістка і син мені намагалися пояснити, що Валику ніколи його імʼя не подобалося, а в садочку і школі ще й дражнили по різному на дівчачий манер.

Тому, вони, мовляв, і прийняли таке рішення. Знали, що я проти буду, тому й не сказали. І сподіваються, що я зрозумію, що це імʼя не підходить для сучасного молодого юнака.

Я вважаю, що все це маячня. Своїм іменем треба дорожити і пишатися. Я настільки неприємно вражена, що оговтатися досі не можу.

Бачити їх поки що не можу, ні невістку, ні онука. І точно знаю, так їм і сказала, що про квартиру онук може забути, моя обіцянка автоматично анулюється.

Син говорить, що я роблю не розумно, адже рідніше за них у мене нікого немає.

Але вже вибачте, для мене те, що онук носив імʼя мого батька було дуже й дуже важливо, і тепер мені неймовірно прикро й гірко. Стільки плакала вже в подушку!

Однозначно, квартира онуку не дістанеться, а як нею розпорядитися в майбутньому – я вже вирішу сама, це вже моє діло.

Найімовірніше, піду і зроблю заповіт на племінника-захисника, який зараз захищає Україну, а його дружина чекає на другу дитину.

Думаю, це буде правильним і найкращим рішенням. Всім дякую за увагу і буду вдячна почитати і вашу думку щодо всієї цієї ситуації. Миру всім нам!

Передрук без посилання заборонено.

Фото ілюстративне, авторське.