Я ніколи навіть не підозрювала, що буду винна у розпаді своєї ж сім’ї. Що я своїми необдуманими вчинками, зруйную світи двох маленьких дівчаток, лише тому, що мене захопили емоції.
Дуже важко це говорити, не кажучи вже, щоб описувати, але я не можу змінити те, що сталося.
Тоді моя старша дочка Златка тільки пішла в перший клас. Вона з нетерпінням чекала цього великого дня, ми до нього готувалися декілька місяців.
Я не могла й уявити, що цей вересень означатиме кінець нашого звичного життя.
Дійсно, у нас з чоловіком місяцями були дрібні конфлікти, які так і не вдавалося як слід обговорити і вирішити.
Важкі емоції я виношувала вже давно.
Вже на перших батьківських зборах я відчула від вчителя Златки, якусь дивну увагу. Я легко знаходила з ним спільну мову.
Згодом я стала ділитися з ним деякими питаннями, пов’язаними з вихованням дочки. Він ставився до мене з розумінням і часто давав гарні поради.
Ми навіть обмінялися номерами телефонів на випадок, якщо щось потрібно терміново обговорити.
Через кілька днів Орест “випадково” написав мені смс, принаймні, так він мені сказав, що смс насправді для когось іншого було адресовано.
Так все в нас і почалося. Наступного тижня ми вже разом пили каву вранці. Я думала, що це просто дружні почуття, але швидко зрозуміла, що обманюю себе.
Одного разу вдень все вирішилося, я піднялася до нього, в його квартиру. Як тільки я зайшла у двері, мене наче підмінили.
Я не була такою вільною і щасливою багато років. Після миттєвого сп’яніння, звісно, прийшло неприємне відчуття провини.
Я ніколи не вміла зберігати таємницю, того дня я все розповіла чоловікові.
Спочатку недовіра, потім страх в очах і, нарешті, злість. Він хоче розлучитися, дітей забрати з собою. Моє життя розвалилося на шматки за секунди.
Звісно, у всьому що сталося, винна лише я.
Та що тепер робити? Чи можна якось врятувати нашу сім’ю?
Але як я могла таке вчинити зі своєю родиною?!
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Передрук заборонено!
Недавні записи
- На кухні, обійнявши голову, сидів Борис, а над ним заводила мама. Виявляється, Анна, дружина брата, подала на розлучення. – Я в одних шкарпетках від неї пішов. Ні на що не претендую, а вона ще хоче на аліменти мене подавати? – А що такого ти купив, може цю квартиру? Чи хоча б ремонт зробив? – І тут включилася мама. – Як, Лідо, ти язика прикуси! А утюг разом з дошкою хто купляв? – Ви б ще набір з горняток згадали, який зі свого серванту витягнули і невістці передарували
- Коли я злягла з температурою, то запитала по телефону у зятя, чи може він купити мені трохи їжі та піти в аптеку. Він це зробив. Мені здається, він був дуже щасливий мені допомогти. Але вже ввечері Анна зателефонувала і сказала, як я смію її чоловіка використовувати в своїх цілях. Вона навіть не запитала, як я себе почуваю, чи чи потрібно мені ще щось. Я відчуваю від неї великий холод. Та незважаючи ні на що, я повинна мовчати, бо інакше Анна заборонить мені бачитися з онуками
- Під час розмови з донькою про майбутніх онуків, я почула те, чого найбільше боялася. Вероніка сказала, що не хоче мати дітей, мовляв, від них немає жодної користі і взагалі, я можу про це забути, адже нова посада доньки передбачає, що дітей в неї не буде ще років зо три. Не знаю, що робити. Як пояснити дорослій доньці, що діти це чудово? Я відчуваю себе трохи винною у всій цій ситуації. Моє минуле життя сильно вплинуло на дочку
- Через халатність лікарів наша донечка відправилась на небо. Одному Богу відомо, що творилося в моїй душі. Не обійшлось і без допомоги спеціалістів. Незважаючи на те, що суспільство наполягало перегорнути сторінку і спробувати ще раз, я слухала своє серце. Діток в нас з Антоном так і не має. І все б нічого, якби не ця переселенка з трьома дітьми, за якими вона зовсім не дивиться. Одного разу я була з ними на майданчику. Олежик забруднив сорочку, а я хотіла йому допомогти
- Як тільки мами не стало, ми почали сперечатися з братом і сестрами, а всіх нас четверо, за спадщину. “З чого ти взяла, що цей перстень має належати тобі? Мама нераз говорила, що він мій!” “А ти думаєш, чого Андрій так до мами в останні дні приїжджав?” І це ще діло не дійшло до нерухомості. Колись, наша дружня сім’я, переросла у велику “бурю”. Все це тривало до того часу, поки не сталося найгірше – не стало нашої сестри Марти. На прощальній церемонії нас ніби осінило