Артем почав «скисати» ще пів року тому, коли моя зарплата почала помітно зростати.

Два роки я сиділа з нашою донечкою у декреті, ми ледве виживали на зарплату чоловіку у 10 000 гривень, а мешкаємо ми у містечку під Києвом, ціни тут як у столиці. Квартира у нас, дякувати небу, своя, тобто мені від бабусі залишилася. Але все рівно було дуже важко. На дитинку багато грошей треба, їсти, одягатися, комунальні. Не могли собі дозволити елементарно в кафе сходити, чогось зайвого дозволити.

Коли Настуні виповнилося два роки, подруга залучила мене працювати віддалено на свою фірму. Шеф підприємства оцінив мої здібності, взяв мене на постійній основі. Я так і працюю вдома, але реально у мене на роботу йде 8-9 годин на день. А ще ж дитина і домашні обов’язки. Знаєте, суміщати це все вдома виявилося дуже не просто, дисциплінувати себе, встигати і наготувати, і прибрати, і роботу виконати, і за донечкою доглядати. Тільки в три з половиною роки вона почала у садочок ходити. Та і як ходити – тиждень у садку, місяць вдома.

Але воно того було варте. Спочатку я отримувала 5-8 тисяч, але й це була допомога у родинний бюджет, і ми обоє з Артемом раділи і тішилися. Поступово моя зарплата росла. І ось пів року тому, коли я вперше отримала 25 тисяч, Артем, як я сказала, почав «скисати», настрій у чоловіка став кепський на регулярній основі. Хоча мені здавалося, що треба радіти!

З двох зарплат я відклала гроші, додала премію і ми навіть злітали на тиждень родиною на море у Єгипет! Ото радості Настуні, та і нам було!

Але по поверненню додому нічого не змінилося, Артем ходив пригнічений, на мої запитання, у чому справа, говорив, що він не відчуває себе чоловіком і годувальником, коли я заробляю більше.

Я йому на це відповіла, що він неправий і нехай не бере взагалі такого в голову! Це ж добре, що наш дохід загальний зріс, умови життя покращуються для нас і для дитини, а хто більше заробляє – не важливо!

Але, як виявилося, мої слова на Артема не подіяли.

І ось напевне тоді, коли я перед новим роком вперше отримала 40 тисяч зарплати, Артем і пожалівся мамі, бо третього числа свекруха прийшла до мене на серйозну розмову, після якої я подала на розлучення.

– Оленко, зрозумій, це нікуди не годиться! Так не можна, послухай мене. Артем не відчуває себе головою родини, вважає, що ти його не поважаєш. Чоловік має почувати себе чоловіком, головою родини, а це не можливо, коли ти заробляєш у четверо більше. Літаєте на відпочинок за твій рахунок, вдома у вас генеральне прибирання робить клінінг, за який ти платиш. Так не годиться! Тому або звільняйся і шукай роботу з нормальною для жінки зарплатою, або мій син від тебе піде!

Я оторопіла.

– А ваш син, Ольго Данилівно, не пробував, якщо його такий розклад не влаштовує, не до вас скаржитися бігти, а найти більш оплачувану роботу чи підробіток? – тільки і запитала я.

Та свекруха відповіла, що зарплата у 10 000 цілком пристойна. І якщо жити скромно, її на все вистачить.

Про що тут було далі розмовляти?

Через три дні Артем повернувся до мами, а я подала на розлучення. А що робити? Я вважаю, що далі у нас майбутнього спільного немає, якщо чоловік, замість поговорити зі мною, направив до мене свою маму. Хоча Артем дуже просить забрати позов, через тиждень у нас слухання.

До слова, моя мама вважає, що я погарячкувала, що не варто лишати Настуню без батька, виховувати у не повній родині. Але я не збираюся забороняти йому спілкуватися з дочкою. А от сама кохати Артема навряд, чи вже зможу.

Чи все таки я не права, і свекруха з чоловіком і моя мама мають рацію?

Фото ілюстративне, з вільних джерел, Ibilingua.com.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.