А ні батька, ані матері Тетяна не знає. Вона — підкидьок. Ще немовлям її залишили на порозі дитячого будинку. Ім’я і прізвище вже дали там. Навіть дати свого дня народження Тетяна справжньої не знає. У свідоцтві про народження стоїть 10 грудня. Медсестра, коли її оформляла, на око визначила вік.
Дитинство Тетяни не було безхмарним. Вона народилася відразу після війни — у 1946 році.
Закінчивши восьмирічку, Таня за порадою директора дитбудинку подала документи в училище — вирішила вчитися на бухгалтера. А потім за розподілом потрапила до Львова.
Більшість дівчат, дізнавшись, куди їм доведеться їхати, плакали. А Тані було байдуже. Батьків у неї не було, тому вона із задоволенням поїхала на захід України.
Львів зустрів її привітно. Від виробництва, куди отримала скерування, дівчині відразу дали кімнату у гуртожитку.
Почалися виробничі будні. А разом з ними прийшло й перше кохання. Щоосені дівчата всім колективом їздили на місяць у колгосп — «на картоплю». Напарником їй приставили Дмитра. Він працював на їхньому підприємстві електриком. До поїздки вона його не помічала. Вже тепер Тетяна каже, можливо, він її ніколи не кохав по-справжньому, але вона закохалася буквально відразу. І на все життя.
А через рік молоді одружилися, ще через півтора у них народилася донька.
Це був найщасливіший час у її житті. Після народження донечки молода сім’я перебралася у власне помешкання, яке їм виділили як молодим спеціалістам від фабрики. Дмитро працював, а його дружина виховувала їхню дівчинку, готувала їсти, прала, прибирала… За домашніми клопотами навіть не припускала, що її щастя висить на волосині. Світланці ще не було двох рочків, коли подружнє життя батьків розбилося на друзки.
Дмитро був видним чоловіком. Високий, стрункий, широкоплечий. Волосся чорне, аж виблискувало. І… відкрита душа — він був улюбленцем усіх компаній.
Таня не любила галасливих компаній, а тому, коли друзі запрошували у гості, Дмитро, як правило, йшов туди сам. А Таня сиділа вдома зі Світланкою. Одне слово, жінка сама практично й зруйнувала своє щастя. Чоловік почав все більше віддалятися від сім’ї. А потім подруги почали натякати їй, що чоловік крутиться то біля Нінки, то біля Марійки, — зраджує направо і наліво.
Таня не звертала уваги на плітки. Робила вигляд, що все добре. Треба було ще тоді щиро поговорити і з’ясувати: що все ж таки відбувається. Так тривало два роки. А потім сталося те, що мало статися.
Одного разу Дмитро повернувся з роботи додому і мовчки почав збирати речі. На жінчине запитання «Ти куди?» тихо відповів: «Я більше так жити не можу. Покохав іншу. Ми з тобою різні люди. На розлучення подам сам. Дитину не кину — допомагатиму в усьому, а з тобою жити не буду».
У той день Тані здалося, що її розламали на дві частини, її зрадили. Вона не могла плакати, лише замкнулася у собі. Зрозуміла одне: раз і назавжди ставить хрест на особистому житті. Можливо, це був страх перед черговим розчаруванням? Погано, що поруч не було жодної подруги, яка б могла змалювати цю ситуацію з іншого боку. Тетяна ж обізлилася на весь світ і нікого до себе не підпускала. Всі знайомі здавалися їй потенційними зрадниками.
Таня виховувала доньку сама. Колишній чоловік, як і обіцяв, допомагав їй. Але недовго. За якийсь час Дмитро виїхав зі Львова. Він, звичайно, справно висилав аліменти. Але ж доньці потрібні були не лише гроші, а й батьківська любов. Вона страшенно сумувала за татом, все запитувала, коли ж він приїде.
Після школи Світланка вирішила вступати в інститут. Успішно склала вступні іспити. У школі дівчина вчилася добре, та й в інституті особливих проблем з навчанням не мала. Займалася спортом — добре грала у волейбол. Світлана мала багато друзів, а хлопці за нею мало не табунами ходили. Але мама завжди її стримувала, мовляв, спочатку треба закінчити інститут, а вже потім думати про заміжжя.
Перший конфлікт між мамою і донькою стався, коли Світлана запросила додому друга-однокурсника. Коли хлопець пішов, мама запитала: які між вами стосунки? На що донька відповіла, що вони просто друзі, але Володя їй подобається. Що найшло на Тетяну, невідомо. Але у пориві гніву вона випалила доньці, щоб більше жодних романів не було. Бо всі чоловіки — зрадники. Погуляє і покине — а дівчина потім обливатиметься сльозами! Більше Світлана маму не знайомила ні з ким.
Закінчивши інститут з червоним дипломом, Світлана влаштувалася на роботу. Але з особистим життям у дівчини все не складалося. Всіх залицяльників доньки Світлана «забраковувала». Той мало заробляє, у того фігура не така, а той фейсом не вийшов… Одне слово, ніхто не підходив у кандидати на посаду зятя…
І тоді Світлана зважилася на рішучий крок.
Якось прийшла додому і сказала: «Мамо, я вийшла заміж. Кохаю цю людину. Ми будемо жити разом».
Тетяна мало не втратила свідомості — не чекала такого від рідної дитини. Але зять прийшов з речами у їхню квартиру.
В одній кімнаті жила Світлана з Юрком, в іншій — Тетяна. Невідомо через що теща так негативно була налаштована щодо зятя. Постійно чіплялася через найменші дрібниці, підбурювала доньку проти нього. А він три роки терпів ці знущання. Але потім все ж таки не витримав.
Якось Тетяна повернулася з роботи і побачила, що донька плаче: Юрко пішов з дому. Зібрав речі і сказав: «Вибирай: або я, або твоя мама». І Тетяна знову завела пісню про зрадливість чоловіків. От тоді донька тихенько встала і пішла до себе у кімнату. А через годину Тетяна почула, як гримнули вхідні двері. Побігла у доньчину кімнату і побачила на столі записку: «Мамо, я тебе дуже люблю, але Юрка — ще більше. Окрім того, я чекаю дитину. А дитина має виховуватися у повній сім’ї. Через те йду від тебе до чоловіка — рятувати сім’ю».
Тетяна страшенно переживала з цього приводу. Спочатку прислухалася до кожного шурхотіння під дверима — все сподівалася, що то Світлана опам’яталася і повертається додому. Якось донька зателефонувала і сказала, що винаймають квартиру, у них все добре.
І лише тоді Тетяна зрозуміла свою помилку. Одягнулася і пішла просити пробачення у дітей. Вони довго говорили, плакали і сміялися. Помирилися. Таня намагалася вмовити молодят повернутися додому. Але вони відмовилися.
Ось такий урок приготувало життя Тетяні. Донька виявилася розумнішою від матері. Про одне шкодує тепер Тетяна — стільки років прожила зі злобою у душі. І мало не зруйнувала щастя єдиної доньки.
Галина ЯРЕМА, “Високий Замок”.
Фото – “Обозреватель”
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!