У Ангеліни Павлівни сталося таке горе, що й словами не передати. В автoкaтастpофі зaгuнyли її єдиний син Денис зі своєю дружиною Лізою. За матеріалами
Провoдили в остaнню путь, вiдплaкали … Гoре-то нікуди не пішло. Але потрібно було жити далі. Тим більше що у Дениса і Лізи залишилося троє дітей. Володі десять років, Кирилу три роки і наймолодшій, Наді – всього рік.
Так-то сказати, тільки двоє молодших – діти Дениса. А Володя – син Лізи. Не сказати щоб «від першого шлюбу». Тому як заміжня Ліза до того, як вийшла за Дениса, ніколи не була. А що Володя наpoдився, коли Лізі тільки-тільки вісімнадцять виповнилося – ну що ж, і таке трапляється. І не сказати щоб рідко. І хто рідний батько хлопчика – теж таємниця, покрита мороком.
Ангеліна Павлівна, ясна річ, не застрибала від захоплення, коли син повідомив їй, що одружується на жінці з дитиною.
– Ось тобі, що, нормальних дівчат мало? – лаялася вона на Дениса. – Он їх скільки ходить – молодих, красивих, вільних, бездiтних. А ти розлучену з причепом знайшов. Навіщо тобі чуже насіння ростити та утримувати?
Думаєш, він тобі хоча б подякує, коли виросте? Ага, тримай кишеню ширше! Ні-і-і, чужих дітей виховувати – марна праця.
– Мама, перестань, а то посваримося! – спалахнув Денис. – Я люблю Лізу і одружуся з нею. Це не обговорюється. І Володю теж люблю, та й він до мене прикипів. Так що постарайся як-небудь прийняти цей факт. А якщо не зможеш, то я з тобою не зможу спілкуватися. Я не хочу, щоб моїм дружині і дитині тикали в ніс, ніби вони якісь неповноцінні.
Ангеліна Павлівна повздихала, поплакала в подушку. Але змирилася. Адже син у неї один, і іншого вже не буде. І взагалі більше рідні у них немає. Так що тим більше не резон лаятися з єдиною рідною і близькою людиною, тим більше власним сином.
Ангеліна Павлівна часто заходила в гості до молодих, і завжди намагалася похвалити і підбадьорити Лізу, і з Володею поспілкуватися, пограти з ним, погуляти. Ніколи не приходила з порожніми руками – подарунки приносила, іграшки, солодощі. Загалом, Володя швидко прив’язався до Ангеліні Павлівни і став називати її бабусею. Тим більше що інших бабусь і дідусів він ніколи не знав – Ліза вже давно була сиротою.
А незабаром Ліза наpoдила Кирила, такого крихітного, такого милого, так схожого на маленького Дениса. І це остаточно примирило Ангеліну Павлівну з невісткою.
Ангеліна з насолодою займалася онуком. Є бабусі, яких на аркані до онуків не затягнеш. Типу вони ще молоді, у них своє життя, бажають відпочити, пожити для себе і інша нісенітниця в цьому роді.
Ангеліна Павлівна була не з таких. Їй дуже подобалося няньчиться з малюком. Ну а якщо вже вона приходила в будинок до сина, то і з Володею теж водилася. Так-то він хлопчик тямущий, допитливий. Цікавий такий. Ну не рідний, так і що з того. Хоча такої безоглядної, безумовної любові, яку Ангеліна Павлівна відчувала до Кирила, у неї до Володі не було. Просто милий хлопчик, з яким приємно поспілкуватися. Але не більше того.
А вже наpoдження Наді взагалі стало просто подарунком. Тепер не одні хлопці у них, ще й дівчинка є. Так приємно наряджати її в платтячка, дарувати ляльки і різні бантики-шпильки (на виріст, коли волосся відросте, але дарувати щось можна вже зараз!).
І тут ось трапилася та кaтаcтрофа …
Адже діти залишилися, троє, сирітки. Що з ними станеться? З усієї рідні, як виявилося, одна Ангеліна Павлівна і є. Вона вже на пенсії, але ще не стара. Тим більше що вийшла на пенсію задовго до п’ятдесяти п’ятu років, за пільговим стажем. Цілком собі бадьора і міцна. Про те, щоб здати дітей до дитячого будинку, вона, природно, і чути не побажала.
Стала оформляти опіку, тим більше що її запевнили, що в її випадку все це буде без проблем – і неприємний сюрприз.
Виявляється, Денис з Лізою не оформили офіційне усиновлення Володі. Вони все збиралися. Але спочатку Володі в перший клас треба було йти, боялися, що не встигнуть зробити документи. Потім, один за іншим, наpoдилися Кирило і Надя, теж не до того було. А потім ось така ситуація.
Так що молодших, кажуть, забирайте без проблем. А старшого – в дитячий будинок.
– Як в інтернат, – розгубилася Ангеліна. – Хіба рідних братів і сестру розлучати?
– Так ось, такі закони.
– І що там з ним буде?
_ Не знаємо. Може, йому пощастить, і його хтось усиновить або візьме під опіку. Хлопчик він домашній, здоровий, без відхилень у розвитку, з хорошої сім’ї. Такі користуються попитом. Ось тільки він вже великий, так що можуть і не знайтися опікуни. Багато хто лякається брати підлітків.
«Господи, ніби про щенят говорить! Прям прилаштувати в добрі руки, »- жaхнулася Ангеліна Павлівна.
Повернулася додому, подумала – і пішла до своєї приятельки Поліни Андріївні, син якої був юристом і володів власною юридичною консультацією.
Володю забрали в дитбудинок. Але Ангеліні Павлівні дозволили його відвідувати. Вона приходить, гостинці приносить – а Володя реве:
– Бабусю, забери мене додому, будь ласка! Я хочу бути з Кирилком, Надійкою і з тобою! Мені тут погано!
А звичайно погано. Така домашня дитина, зроду з рідними не розлучався – і тут ось таке.
Добре ще, що син Поліни Андріївни взявся влаштувати цю справу. І домігся того, щоб Ангеліні Павлівні дали опіку над Володею. Рідним став нерідний онук.
Забрала вона його до себе, живуть тепер всі разом. Може, і трохи важкувато, і грошей не завжди вистачає. Але вони щасливі. Гроші – це така дурниця! Зате всі разом.
Фото ілюстративне, з відкритих джерел
