Ось уже кілька років мама не може пробачити мені одну історію, яка трапилася у мене на весіллі. Як на мене, я ні в чому не винна, а навпаки – це мама перепоганила найгарнішу подію в моєму житті. Та ще й як перепоганила! Але маму не переконати! Ось як все було. Весілля ми вирішили справити в рідному селі чоловіка. У мене родичів практично немає, друзів теж. А от у чоловіка багато родичів, там майже все село – рідня між собою.
Ось уже кілька років мама не може пробачити мені одну історію, яка трапилася у мене на весіллі.
Як на мене, я ні в чому не винна, а навпаки – це мама перепоганила найгарнішу подію в моєму житті. Та ще й як перепоганила! Але маму не переконати! Ось як все було.
Ми з чоловіком познайомилися в моєму рідному місті, де він працював. А весілля ми вирішили справити в рідному селі чоловіка.
У мене дуже вузьке коло спілкування. Родичів практично немає, друзів теж. А от у чоловіка багато родичів, там майже все село – рідня між собою. І їх всіх він хотів неодмінно бачити на нашому весіллі. Тому, власне, ми і вирішили святкувати весілля там.
Та вийшло все не так добре, як мені хотілося б.
По-перше, я нікого там не знала. Величезна кількість гостей, а я ледь знаю в обличчя маму чоловіка, братів і сестру. Мені буквально ні з ким було і словом перекинутися.
По-друге, мені було складно підготуватися до весілля в умовах чужого будинку. Багато що пішло не так, як треба.
Але був і один дуже вагомий плюс – мені не треба було самій напружуватися з організацією торжества. Всим займалася мама чоловіка і його близькі родички. Ми тільки заплатили за продукти і за допомогу цим самим родичкам.
Отже, на весілля ми приїхали в такому складі – я, чоловік, моя мама, моя знайома, яку я покликала з собою дружкою, і чоловік цієї знайомої.
Мою маму розмістили в сусідньому будинку у однієї з родичок чоловіка, бо не вистачало місця. Нас з чоловіком помістили в будинку його матері.
Конфлікт з моєю мамою виник вже в сам день весілля.
Після розпису і вінчання брати чоловіка запропонували нам поїхати на машині по околицях і зробити гарні весільні фотографії. Місця там дуже мальовничі – гори, ліси.
Фотографії справді вийшли неймовірно красиві. Але ми всі добряче втомилися за ті кілька годин, що провели в цій поїздці, особливо я. Ми і високо в гори дерлися, а я була при цьому в весільній сукні і на підборах, але я обожнюю гори, і по лісу довго бродили. Не присідали ніде, не відпочивали.
Поїхало нас шестеро – два брата чоловіка, один з яких був власником машини, я з чоловіком і моя дружка з чоловіком.
Поїздка ця, треба уточнити, сталася спонтанно. Ми якраз повернулися з вінчання, бродили по дому, подвір’ю і саду.
Рідня чоловіка накривала стіл під шатром в саду, готували ще деякі страви на кухні. І тут брати чоловіка запропонували нам поїхати і влаштувати фотосесію на природі, поки все ще готується.
Я бачила, що моя мама на кухні з іншою ріднею чоловіка і, начебто, допомагає їм готувати. Коли ми повернулися перед початком застілля, на мене чекав неприємний сюрприз.
Мами моєї ніде не було видно. Я вирішила, що вона пішла трохи відпочити або привести себе в порядок в той будинок, де її розмістили ночувати. Подзвонила їй на мобільний. Мама дійсно була в там і зажадала, щоб я негайно прийшла до неї. Вона буквально ридала в трубку, яне могла нічого зрозуміти.
Я перелякалася, ми з чоловіком побігли туди, і там мама влаштувала мені рознос по повній програмі.
Виявляється, з маминої точки зору, я мало не зрадила її, покинула одну з чужими людьми, з якими їй нема про що говорити. Ще й в чужій хаті! а вони її ще й припахали працювати, готувати. А вона ж на свято, бачте, приїхала. Мамі не вдалося знайти спільну мову з ріднею чоловіка і це підлило масла у вогонь.
Рідня мого чоловіка – прості, грубуваті сільські люди. Коло інтересів у них обмежується городом, худобою, випивкою і хворобами. З моєю мамою ніхто з них особливо не прагнув спілкуватися – бо справді у них не було нічого спільного, бачили її вперше.
Сама мама – людина сором’язлива і боязка, не рішуча. Вона чекала, щоб її залучали до розмов, проявляли до неї увагу, виявляли якусь гостинність. А її, по суті, проігнорували.
Вона покружляла з тими жінками на кухні, спробувала допомогти їм готувати одне хитре місцеве блюдо. У неї нічого не вийшло. Їй здалося, що вона виглядає безглуздо, що над нею сміються. Її попросили помити посуд. але вона відвернулася і пішла з кухні.
А йти їй було нікуди, і говорити ні з ким. Вона стала шукати мене, а я поїхала, не попередивши її. Хтось сказав, що ми з чоловіком поїхали на фотосесію. І мама образилася, що я не взяла її з собою і навіть не попередила, що їду.
Вона пішла в той будинок. Сиділа там, спілкувалася трошки з господинею, намагалася телефонувати подрузі в наше місто.
В результаті мама влаштувала мені істерику. Вона ридала, звинувачувала мене, що я безсердечна, бридка та інше. Я не знала, як її заспокоїти. Вибачалася.
Мене ж і саму не попереджували, що ми зараз поїдемо! Мене хлопці і чоловік просто відвели вбік і поставили перед фактом, що ми їдемо на прогулянку. Це моє, зрештою, свято, невже я повинна була все врахувати і про всіх подумати?
Мені здавалося, що мамі цілком комфортно на кухні в компанії рідні чоловіка. Я з тим же успіхом могла весь цей час стирчати десь на задньому дворі, і, якщо б все було добре, мама про мене б і не згадала.
Я сама відчувала себе не в своїй тарілці. Я нервувала, не знала, як себе вести з усією цією купою чужих людей.
Як-не-як, це було моє весілля – досить хвилюючий захід, коли я повинна була, перш за все, думати про себе, свій зовнішній вигляд, про чоловіка.
Мама не заспокоїлася, поки я і сама не заплакала. Мій чоловік не знав, що йому робити, і як нас заспокоїти.
Та його родичка, що прийняла маму, дивилася на нас в усі очі, не розуміючи, що відбувається, чому ми репетуємо й ридаємо. Я тоді вирішила, що вона засуджує мене – таку погану, егоїстичну дочку, яка забула про матір. Але пізніше я зрозуміла, що, можливо, та жінка, скоріше, дивувалася з поведінки моєї мами з такого дрібного приводу.
Тоді, в той день, я ледь змогла якось заспокоїти маму. Я почула, що, крім мене, в усьому винні моя свекруха і родички чоловіка. Тому що вони не прийняли мою маму в компанію і не допомогли їй відчути себе бажаною гостею.
Я зробила догану чоловікові. Він зробив зауваження всієї компанії своїх родичок. Ті були здивовані, але з моєю мамою стали вести себе набагато вічливіше.
Так і пройшло весілля. З мамою ми помирилися. Але вона досі, якщо згадуємо той день, надувається, ображається і каже мені, що я вчинила з нею в той день жахливо, жорстоко.
Я хотіла б почути думку з боку, так чи так вже неправильно я повелася? Спочатку я була переконана, що я дійсно дуже винна. Але потім подумала, а як би я сама зробила на маминому місці?
І зрозуміла, що я б розуміла, що моїй доньці єдиний раз в житті не до мене. Що у неї сьогодні весілля, i і на першому місці повинен бути чоловік і вона сама.
Я б пішла від компанії не дуже гостинних родичок, зробивши висновок, що це ж село, що з них взяти. Я б посиділа з телефоном десь в саду. Подзвонила б своїм подругам і поспілкувалася, поки є вільний час. Я розуміла б, що дочка доросла і не зобов’язана про кожен свій крок звітувати переді мною.
Якби навіть я хотіла бути на тій фотосесії, я б просто сказала про це потім дочці наодинці, але ні в якому разі не стала б влаштовувати їй істерику при зятеві і його рідні, щоб не ганьбити дочку.
І ось після таких думок я прийшла до висновку, що, може бути, я не так вже й винна? Тут як подивитися…
У нас з чоловіком підростає донечка-сонечко, і я дуже сподіваюся, що у своїй поведінці щодо неї зможу бути мудрішою, ніж моя мама відносно мене.
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
