Днями повернувся мій восьмирічний онук Михайлик зі школи і з порога запитав:
– Бабусю, ти пам’ятаєш, коли я був маленьким, ти читала мені казку про ріпку?
– Звичайно пам’ятаю. А чому ти питаєш?
– Нам сьогодні вчителька теж читала її. Виявляється, це не проста казка. У ній прихований серйозний натяк.
Останнім часом мені здавалося, що я завжди готова до несподіваних міркувань своїх онуків. Але тут розгубилася:
– Який такий серйозний натяк? Ти мені розкажеш?
– Звісно! Тільки ти слухай уважно!
– Не хвилюйся, Михайлику, мені вже цікаво, – посміхнулася я.
– Так ось, – почав він свою розповідь. Ти пам’ятаєш, що без маленької мишки не змогли витягнути ріпку?
– Пам’ятаю, – ствердно кивнула головою.
– Знаєш чому? – серйозно спитав онук.
– Усьому сімейству з собачкою та кішкою не вистачило маленького зусилля… – почала я свою відповідь. Але малий не дав мені закінчити фразу і захоплено продовжив сам:
– Тому що немає нічого непотрібного у природі! – І переможно глянув на мене.
– Ну, так, правда, – повільно погодилася я, намагаючись перейти на його хвилю. Тільки як це пов’язується із нашою мишкою?
– Як зв’язується? Дуже просто, бабусю! Усі дерева, квіти, пташки, річки, моря і навіть люди – єдине ціле. Ми лише бачимо це окремо. А насправді є невидима сила, ну, мудра сила природи, яка все це об’єднує.
А ще природа не надала всім однакової сили. Ось, дідусь великий і сильний, а мишка маленька та слабка. Бачиш, вони нерівні за силою. Зате вони рівні за своєю важливістю, на одному подиху видав онук.
– Добре, добре, продовжуй, – підтримала я його.
– Що тут продовжувати? Це ж так зрозуміло! Якщо крихітна мишка додала свою маленьку силу, щоб витягнути ріпку, значить, вона така ж важлива, як і дідусь!
І взагалі, коли кожна частинка доповнює іншу, це називається гармонією у природі. Тому нічого не можна знищувати довкола себе. Потрібно берегти нашу планету, адже це наш спільний будинок!
Очі мої зволожилися, я притягла свого улюбленого онука і поцілувала його. А серце цієї миті калаталося від радості. Ні, не від його чудової пам’яті, що дозволяє так віртуозно передати слова вчительки.
А від того, що не мав відторгнення від цих слів. Він так природно ввібрав їх, пропустивши через себе кожне нове поняття!
Була дуже вдячна долі, яка дала мені можливість побачити зовсім інше покоління дітей. Вони готові, готові сприймати світ по-новому! Потрібно лише допомогти їм у цьому. І, посміхаючись від душі, сказала своєму онукові:
– Я дуже рада, мій любий Михайлику, що ваша чудова вчителька змогла розкрити вам серйозний натяк у цій старій казці.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з відкритих джерел.
