Останнім часом у нашій сім’ї творилося щось дуже і дуже дивне. Я не розуміла, чому мама так часто замикається в своїй кімнаті і плаче, а батько не приходить ночувати додому.
Я усвідомлювала, що батьки посварилися, але що саме трапилося між ними, не здогадувалася. Вони уникали запитань і не хотіли зі мною обговорювати цю тему. Коли я розповіла про це своїй подружці з сусідньої вулиці, та відповіла:
– А, так тут і до ворожки не ходи. Вони скоро розлучаться. Як мої. І потім батько взагалі про тебе згадувати не буде. У нього з’явиться інша дитина, яку він любитиме більше.
Я після почутого влаштувала дома бунт. Я перестала спілкуватися з ними обома.
Як би мама не намагалася з’ясувати, що відбувається зі мною, я не йшла на контакт. Батькові довелося приїхати швидше з роботи, щоб вияснити, що відбувається.
– Люба наша, ти вже велика дівчинка, тож я буду з тобою відвертим. Я дуже образив твою маму. Я дуже сподіваюся, що вона зможе мені пробачити, але поки що їй не вдається це зробити. Мені потрібна твоя підтримка. Ти повинна знати, що де б я не був, я ніколи вас не кину. Так, я оступився, але це не означає, що я вас не люблю. Коли ти виростеш, ти обов’язково зрозумієш мене.
Коли батько поїхав, я підійшла до мами. Вона в той час сиділа і плакала на кухні. Я обійняла її і прошепотіла:
– Мамочко, я тебе дуже люблю. Ти в мене найкраща у світі. Витри слізки, будь ласка!
– І я люблю тебе, моя золотенька! Я постараюсь виконати твоє прохання… Я зроблю все що завгодно заради тебе.
Через деякий час я налагодила спілкування з батьком. Мама поки що не підпускає його до себе. Все-таки у світі дорослих не так просто. Іноді вони оступаються менше, іноді більше.
У випадку моїх, їм потрібен час…
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
