Я вже быльше 20 років живу у Франції. Пощастило за обміном навчатися тут, зустріла майбутнього чоловіка, вийшла заміж, осіла. Працюю викладачем, у чоловіка маленький бізнес, діти-студенти.

В Україну, додому в своє село, виходило їсти не часто, але іноді все ж виривалися. Рідко всі, частіше я сама або з дітьми.

В селі в мене залишилися мама (тата немає вже), сестра з родиною. Мама живе сама, а сестра їй наче допомагає… Наче – ось чому.

Я регулярно раз на три місяці перераховувала гроші сестрі для мами.

Але ось приїхала я півроку тому, і побачила, в яких умовах існує – саме існує моя мама…

А умов – ніяких!

Хата розсипається, каналізація не працює, замість туалету – відро, вода лише холодна, бо бойлер зламався (а на ті гроші, що я надсилала, можна було їх десять купити), гріє мама воду у каструльці на плиті…

Зате у сестри – новий ремонт в будинку, машина з’явилася, син старший на платному факультеті у Києві навчається… І це при тому, що вона на пошті працює, а зять водієм у райцентрі.

Все я зрозуміла. Сваритися з сестрою не стала, що вже тепер у «свинячий голос»?

Одним словом, поговорила я з мамою і забрала її до себе у Францію.

А тут оформила у гарний будинок пристарілих, звичайно, платний, високого рівня. Особливо у порівнянні з аналогічними українськими закладами.

В нас квартирка невеличка, обоє з чоловіком ми дуже зайняті на роботах, діти дома живуть, а не в гуртожитках. Товктися одне в одного на голові?

Тому я й пішла на такий крок.

У нас, я вам скажу, це взагалі нормальна практика, тут зовсім по-іншому до цього ставляться. Це вважається нормально: поселити старше покоління у такий заклад і жити для себе, навідуючи родичів, забираючи їх на свята або вихідні додому.

Мамі там, до речі, дуже подобається. Нагляд лікарів, гарний догляд, смачна їжа, чисті речі, затишна власна кімната, зелена територія навколо. Вона тут собі подруг і друзів знайшла за спільними інтересами. Гуляють, чимось займаються разом.

А от в рідному селі в Україні мене всі осуджують (я спілкуюся зі своєю однокласницею, яка живе там же, від неї і знаю про це), і, само собою, рідна сестра.

Ну, та мені байдуже.

Головне, я знаю, що мама тепер живе, а не існує, у достойних умовах.

Доглянута, щаслива. А на всі свята ми її забираємо до нас, є можливість – їдемо провідати у вихідні.

Всім, коротко кажучи, добре.

А як ви ставитеся до мого вчинку?

Автор – Олена М.

Спеціально для видання Ibilingua.com.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!