П’ятниця. Заклопотаний люд снує туди-сюди. Всі кудись поспішають, у людей свої турботи і плани на вихідні.
Біля входу в метро стоїть молода жінка і просить милостиню. Вона відчуженим поглядом проводжає перехожих і, здається, нікого не помічає навколо себе. Життя проходить повз неї…
Їй рідко хто подає, в основному – лають… «Не соромно тобі? Молода, здорова! Йди працювати!» – розмахував палицею і обурювався старий. «Зовсім знахабніли! Працювати не хочуть, виманюють у чесних людей останні копійки!» – підтримала розмову дебела дама в капелюсі.
Інні було байдуже. Вона вже давно звикла, що її лають і женуть звідусіль. Їй хотілося закрити очі і опинитися в придуманому нею місті. В якому дуже тепло, а люди всі посміхаються один одному, і ніколи не кричать.
Хлопець, що стояв осторонь, мовчки спостерігав за тим, що відбувається. Сьогодні у Кирила був дуже важливий день. Він чекав свою наречену і хотів зробити їй пропозицію. Молодий чоловік купив обручку з діамантами, букет червоних троянд. Він дуже нервував і підбирав якісь правильні слова.
Нарешті підійшла його кохана. Хлопець почервонів, щось прошепотів не розбірливо і простягнув дівчині кільце.
– Ні. Я не готова… Та й взагалі, не про такого чоловіка, як ти, мрію! Прости… – сказала недбало, і розвернувшись, зникла в натовпі людей.
Кирило підняв голову і зустрівся поглядом з жебрачкою. Вона з цікавістю дивилася на нього, спостерігаючи за тим, що відбувається.
«Який пронизливий погляд у неї!» – подумав хлопець. – «Аж мурашки по шкірі пробігли».
Постоявши ще кілька хвилин, Кирило вирушив у бік метро. На душі у нього була порожнеча. Зупинившись біля жебрачки, хлопець простягнув їй перстень і квіти.
– Візьми, не викидати ж… Можеш продати його, а гроші пропити…
Жінка пильно дивилася на нього. Тільки вона могла зрозуміти, що в цей момент творилося у нього на душі.
– Дякую, але я не п’ю! – промовила вона дзвінким голосом, який зовсім не пасував до її образу.
– Все одно візьми! – тихо вимовив хлопець і побіг в перехід.
Наступного дня Кирило вийшов з метро і попрямував в сторону свого офісу. Настрою ніякого не було, він глибоко переживав через розрив відносин з коханою людиною.
– Гей, вітаю! – почув за спиною дзвінкий голос.
– Ти? – чомусь посміхнувся хлопець.
– Бачиш, я не продала твій подарунок! – похвалилася жебрачка, і показала обручку на тоненькому брудному пальці.
– Але чому? – здивувався Кирило. – Хіба ти не потребуєш в грошах?
– Дуже потребую. Просто… Є речі, які не продаються. Наприклад, подарунки… – серйозно відповіла дівчина. – Ти не переймайся так через ту фіфу поцяцьковану. Просто це не твоє…
– Слухай, а ти п’єш каву? – пожвавішав Кирило.
– Так. Але тільки натуральну.
– Звичайно, натуральну! – засміявся хлопець. Його почала веселити вся ця ситуація. Не кожен день зустрінеш жебрачку в діамантах, яка не хоче їх продати і п’є тільки натуральну каву.
– Підемо в кав’ярню. Там тепло і булочки свіжі продають.
– Мене не пустять в кав’ярню… – сумно промовила жінка.
– Не бійся, зі мною пустять! Підемо! – Кирило взяв її за руку і потягнув у бік кафе.
Інна надпила ковток гарячої кави з корицею і посміхнулася від насолоди. Вона вже встигла забути смак і аромат напою, що бадьорить. Кирило мовчки спостерігав за нею, він розумів, що за брудною курточкою жебрачки ховається благородна, інтелігентна людина.
– Інно, можна поставити тобі не скромне запитання? – обережно запитав Кирило.
– Хочеш запитати, як я докотилася до такого життя? Дуже просто! Ось через таке ж нерозділене кохання, як і у тебе… Дурна була свого часу… Тепер уже пізно щось міняти.
– В сенсі? Змінити своє життя ніколи не пізно! Розкажи мені все, не тримай в собі.
– Гаразд. Може, для тебе це послужить уроком!
Жінка подивилася кудись у далечінь, і занурилася у спогади про своє минуле.
– У 17 років я шалено закохалася в молодого чоловіка. Влад дуже красиво залицявся до мене. Справа йшла до весілля. Все було чудово, поки до мене не заявилася його дружина з трьома дітьми. Як виявилося, чоловік був одружений, а в мені знаходив лише віддушину, відпочивав від своєї гучної, великої родини…
– І така дрібниця виявився непоправною?
– Для мене – так, я виявилася занадто слабохарактерною. Від довгих страждань у мене сталося помутніння розуму. Одного разу я вийшла з квартири, сіла в електричку і поїхала з рідного міста.
Що було далі, Інна пам’ятає смутно. Вона якийсь час перебувала в лікарні, потім була клініка. Пам’ять до неї повернулася, але частково. Вона пам’ятала тільки радісні моменти свого життя і останню розмову з коханою людиною…
– Так… Вражає… Вибач, але я навіть не знаю, що тобі сказати. Якщо коротко, то ти просто нерозумна! Занапастити своє життя через якогось мерзотника… Ти не думала, щось змінити в своїй долі? Адже ти зовсім молода ще. Що, так і будеш милостиню клянчити до старості?
– Це непросто, дуже складно повернутися в соціум. На даний момент у мене немає навіть паспорта. На мене оточуючі дивляться, як на сміття. Ти знаєш, хочеться, щоб прилетів добрий чарівник, і повернув мене в минуле. Я б більше не скоювала б таких дурних помилок, – сумно промовила Інна.
Випивши каву з ароматними, теплими булочками, дівчина зібралася йти.
– Ще раз спасибі за частування. Мені пора, потрібно працювати… – вимовила Інна. – Так, зовсім забула. Ти забери своє колечко. Воно занадто дороге для мене.
– Ні. Не знімай! Я подарунки не беру назад. Ти можеш зняти його і просто зберігати, як талісман наприклад, – посміхнувся Кирило.
Інна пішла, а хлопець так і залишився сидіти зі своїми думками. Він довго переосмислював цінності свого життя. Думав про свою колишню наречену. Вона не знала, що у Кирила є своя фірма, гроші. Хлопець навмисне приховував це від своєї коханої, хотів перевірити щирість її почуттів. Ось і перевірив…
Весь день образ Інни не полишав його. В її погляді було скільки болю і відчаю. Очі цієї дівчини манили до себе і заворожували. Так дивляться люди, які багато пережили в цьому житті і їм більше нічого втрачати.
На вулиці вже було темно. Інна стояла на своєму звичному місці. Той же відчужений погляд, в очах жебрачки не було ніяких емоцій, лише байдужість до всього.
– Добрий вечір! – посміхнувся Кирило.
– Це знову ти? Додому їдеш з роботи? – із заздрістю запитала Інна.
– Ні, у мене є ще одна справа. Дріб’язкова, але водночас дуже важливе, – посміхнувся Кирило.
– Що за справа?
– Хочу стати на годину добрим чарівником. Допоможеш?
– В якому сенсі? – не зрозуміла дівчина.
– В прямому. Для початку, приведемо тебе в порядок, а завтра займемося паспортом. Поїхали?
Інна розгубилася від несподіваної пропозиції. Але потім зрозуміла, що вдруге чарівник може не з’явитися в її житті.
– Поїхали! – посміхнулася вона.
Мілана Лебедєва
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
