— Вадиме, нам треба поговорити! – я ледве стримувала тремтіння в голосі, стоячи посеред
— Ви серйозно, пане Руслане? — мій голос тремтів, коли я дивилася на адвоката,
— Мамо, я змінила замки. У тебе більше немає ключів до нашого будинку, —
— Ти зраджуєш мою маму! — голос Максима тремтів, коли він кинув ці слова
— Що ти маєш на увазі, Антоне? — мій голос тремтів, коли я увірвалася
— Соломіє, вечеря мала бути на столі о 17:00, — голос Дмитра був спокійний,
– Пані Олено, я знаю, що це звучить трохи дивно, але… чи не могли
— Олено Іванівно, що ви мали на увазі, коли сказали, що Василь вів інше
– Тату, чому ти ніколи не розповідав? – Мій голос тремтів, коли я стояла
— Олено Іванівно, чому ви так погано завжди до мене ставились? — мій голос