iBilingua

А мені Орест на карту гроші перевів. Я ж його просила це більше не робити. Я ж працюю, ну скільки мені в тому селі треба, та й діти допомагають. Але цю дитину не переконаєш. Ну таким він хорошим виріс, – вихвалялася Наталя про мого сина. Мені трохи гірко це було чути, бо мені син і гривні за все життя не перевів. Так, може я і сама винна, але спокутувала і перед сином і перед Богом свій гріх. Та, мабуть, цього таки не достатньо

– А мені Орест на карту гроші перевів. Я ж його просила це більше

життєві історії 0

У вас міх грошей! Що ви з ними плануєте робити?, – не витримавши спитала я свекруху. – А тобі яке до них діло? Нехай собі лежать на “чорний день”, – відповіла мені Мирослава Семенівна. І ви знаєте, як у воду дивилася. “Чорний день” не забарився

– У вас міх грошей! Що ви з ними плануєте робити?, – не витримавши

життєві історії 0

Ти ж в тій квартирі прописана. Колись вона твоєю стане. Ось і повинна хоч половину мені за комунальні віддавати щомісяця, – заявила мені мама. – А нічого, що ти сама нас з чоловіком прогнала, ще й в такий важкий час? Тепер тобі хоч за це не соромно? Я в батьків єдина дитина. Татові від заводу виділили трикімнатну квартиру, в якій ми усі і жили мирно. А потім я вийшла заміж і свого коханого привела до себе

– Ти ж в тій квартирі прописана. Колись вона твоєю стане. Ось і повинна

життєві історії 0

Ти спустися на землю, Оксано! Де ти таке бачила, щоб стільки від чоловіка вимагати? Та він бідненький навіть очі догори немає часу підвести. Та я його вже більше двох тижнів не бачила, бо він як не на роботі то на підробітку. Ну треба був тобі той робот пилосос? Скажи? Треба було? – Так, Ніна Михайлівна, треба було і негайно, – в нервах відповіла я свекрусі. Коли ми тільки одружилися з Олексієм, то жили дуже скромно. Але я не з тих, хто буде мовчати і “їсти крихти”

– Ти спустися на землю, Оксано! Де ти таке бачила, щоб стільки від чоловіка

життєві історії 0

Тато є тато, він не зобов’язаний з дитиною сидіти, а ось мама твоя вчинила, як зозуля і така – справжня!, – сказав мені дідусь, коли мені було років десять, а може й менше. Бабуся ж захищала перед дідусем обох: і маму і тата. Вона, як жінка, не хотіла, щоб в своєму маленькому сердечку я затаїла на них образу. Але скажу відверто, я її затаїла. Не мама вона мені. Ну як так, скажіть мені? Бути в моєму містечку і не провідати доньку, а заодно і онука, якому вже чотири місяці виповнилося? Якби не тітка і ця парасоля, я б про її приїзд і не дізналася

– Тато є тато, він не обов’язково повинен з дитиною сидіти, а ось мама

життєві історії 0

Та в мене також добрий урожай, Стефо! Навіть не знаю, де буду ту картоплю зберігати, бо місця в сараї не так вже і багато, – сказала мені сусідка, коли побачила мої виорані рядки картоплі. Ну таку маю зухвалу сусідку, що описати словами годі. Свою картоплю Люба виорала і визбирала одна з перших з нашої вулиці. Так вони з чоловіком звивалися, лиш би ніхто з сусідів не бачив “кількості” її врожаю, бо ж соромно. Але я від її Івана все вивідала. Посадили два мішка, а викопали чотири

– Та в мене також добрий урожай, Стефо! Навіть не знаю, де буду ту

життєві історії 0

На вихідних від свекрухи нам прилетіло запрошення “на шашлик”. Ми з чоловіком не часто провідуємо його батьків, бо працюємо. Але цього разу в нас обох був вихідний. Але приїхавши в суботу на дачу, нас чекала інша картина. Вже були замовлені коні з фірманом і наготовлені відра. – Ми швиденько картоплю визбираємо, перекопаємо і сядемо до столу. – Швиденько?, – перепитала я свекруху. – Так тут така площа, що ми до понеділка не впораємося. – Свекруха лише засміялася

Я ще здивувалася, чому свекри на цей шашлик і Любу, сестру чоловіка не покликали.

життєві історії 0

Як вона могла пустити в нашу квартиру чужих людей?, – вигукувала через стінку невістка. В мене складалось таке враження, що вона навмисно робила так, щоб я її чула. – Але ж Алло, це не чужі для нас люди, ну, принаймні для мене. Це моя рідна тітка, сестра мого тата. Не можна бути такою черствою. Ми ж не знаємо, що буде завтра. Може і нам допомога знадобиться і уяви собі, якщо всі від нас відвернуться. – Два дні я чула з їх квартири якийсь підозрілий шум. Син в мою квартиру не заходив, а я в їх тим більше

– Як вона могла пустити в нашу квартиру чужих мені людей?, – вигукувала через

життєві історії 0

Я тобі подзвонила не в сестрички бавитись. Ми вже не в тому віці. В мене вже онуки є. Справа в іншому. Ти ж знаєш, що твій тато живе з нами? Я за мамою змушена доглядати, а тут ще й вітчим зліг. Він мені геть чужа людина, а для тебе рідний батько. Ось ми з сестрою і вирішили про це тобі розказати. То що, коли ти приїдеш і його забереш?, – сказала мені ця Юля. Я була в подиві від почутого. Свого батька я навіть в обличчя не пам’ятала. Він покинув нас з мамою коли мені й чотирьох років не було

– Я тобі подзвонила не в сестрички бавитись. Ми вже не в тому віці.

життєві історії 0

Мамо, невже ти не бажаєш мені щастя? Ти ж розумієш, що нам всім в моїй двійці буде тісно. В тебе хата, три кімнати, велике подвір’я, а найголовніше, ти живеш одна. Моя теща тобі в підмогу лиш буде. Будете разом яйця збирати, картоплю буде кому викопати, та й веселіше тобі буде! Ну що самій то жити, а? – Та не хочу я нікого в своєму домі селити! Вона мені навіть не сваха ще. Не знати, що там у вас з тою Мариною ще далі буде. Ти хіба знаєш, як це двох чужих дітей виховувати? Та ти рідного сина роками не бачив, а тут любов прорізалась до чужих. Е йди-йди, Павле!

– Мамо, невже ти не бажаєш мені щастя? Ти ж розумієш, що нам всім