Перед самим новим роком я затрималася на роботі, оскільки треба було звестися по документах. Данило все надзвонював. – Ну ти ще довго? Дома їсти нічого, а ти свій офіс тільки пильнуєш. – Подруги говорили, що це не дуже гарно з його боку. – Він тобі навіть не чоловік. Ви живете “на віру”. – Та я все Данила захищала. Поки одного дня не довідалась, що я не одна в нього така – “дружина”.
Мені здається, що шлюб “на віру” це дуже цікава, але не дуже хороша річ. Жінка начебто заміжня і начебто ні. Вона ніби повинна виконувати всі обов’язки чоловіка, але при цьому чоловік вважає себе вільним.
Чому ж жінка погоджується на такий шлюб? А, мабуть, щоб не бути самотньою і для того, щоб інші люди не думали, що вона взагалі нікому не потрібна. Звичайно, багато хто боїться самотності і це можна зрозуміти.
Моя колега Олена – жінка дуже розумна. Але її дуже хвилює чужа думка. Вона у цивільному шлюбі зі своїм Данилом прожила три роки. Жили вони по-сучасному: тобто вони мали роздільний бюджет.
При цьому вона годувала свого Данила. А Данило тільки іноді купував хліб. А Олена навіть купувала йому “подиміти”. Адже це зараз зовсім недешево, якщо порахувати що й до чого.
Спочатку Олена дуже пишалася тим, що вона має Данила. Вона навіть називала його чоловіком. А Данило постійно телефонував їй і питав:
– Ти чому ще не вдома? Ти скоро прийдеш?
– Це він мене любить і тому так ревнує! – усміхаючись, казала Олена.
А потім зовсім випадково з’ясувалося, що Данило має ще одну таку “дружину”, яка вважає себе справжньою дружиною.
Коли Олена в нього про це запитала, то Данило на неї образився і сказав:
– А я вільна людина і можу жити так, як хочу! Ти мені не дружина!
Але Олена була з цими не згодна і тому вони розлучилися. Їм навіть майно не довелося ділити. Чому? Так що за три роки, які вони прожили разом, вони разом так нічого і не купили.
Ось вам і “життя на віру”…
Фото ілюстративне
