Переїхали ми до мами в село подалі від цього всього. В свою квартиру в столиці знайомих переселенців пустили. Елементарні зручності тут є, але ж мама пере вручну, ні мікрохвильовки, ні пралки, ні посудомийки, ні тостера, ні міксера. Кондиціонера також в будинку немає.
Запропонували їй все це купити – маємо можливість. Але такого супротиву від мами ми не очікували, хоч я і знала, який вона консерватор.
Не розумію її зовсім. Зараз же є можливість усім господиням полегшити собі життя та заощадити час на домашній роботі за допомогою побутової техніки. Але моя мама так не вважає і постійно дорікає мене за те, що я в її розумінні, витрачаю даремно гроші, замість того, щоб відкладати їх на «важкий день».
Я намагаюся їй пояснити, що ті гроші, які вони з батьком так важко заробляли, тому що обидва працювали на будівництві, кудись безслідно зникли, вони також складали їх на «чорний день», заощаджуючи буквально на всьому, і я не збираюся повторювати їх помилки. У нас робота є, і це щастя, заробляємо нормально.
Але мама нічого не хоче слухати, а оскільки живемо ми з нею, на її ж запрошення до слова, то своїми зауваженнями вже втомила всю родину, навіть дітей. Не хоче слухати жодних доказів, коли я кажу, що часи змінилися, вона лише супиться, що я не прислухаюся до її порад.
Ми з чоловіком домовилися, що купуватимемо, по можливості, різну кухонну техніку. Купили мікрохвильову піч, потім хлібопічку і блендер. У хлібопічці виходить дуже смачний хліб і до того ж дешевше, ніж купувати його в магазині. Мама коментувала ще тоді кожне наше придбання.
Тепер купили все це і до неї, але доходить до того, що молодшому синові, коли він повертається зі школи чи прогулянки, забороняє розігрівати обід у мікрохвильовій печі, каже, що це дуже шкідливо, та ще й світло мотає.
Старший син її вже не слухає, навчився пропускати повз вуха її зауваження, хоч раніше намагався їй усе пояснювати. Маму це дуже засмучує, часто плаче, каже, що важко їй з нами. Правду кажучи, мені теж з нею не дуже комфортно, доводиться постійно захищати її і виправдовувати перед чоловіком.
Здавалося б, живи спокійно, радій, що тобів полегшують життя, ні в що не втручайся і не псуй життя іншим.
Але ж куди там!
Ми поки що не можемо тих людей попросити зі своєї квартири, у них аж троє діток, та і повертатися в Київ ще не хочеться, зарано. Але як бути далі просто не знаю.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
