fbpx
життєві історії
– Перш ніж щось змінювати, Наталю, – говорила свекруха, – треба б було запитати господарів. І міняти будеш у себе вдома, ця квартира нашої сім’ї і нам вирішувати, що і як тут буде. Ну треба ж було Колі вибрати таку незграбну дружину, не напрацювала ще свого, а чуже можна і не цінувати, так?

– Ми синові на весілля квартиру даруємо, – хвалиться Євгенія Василівна перед гостями, – не хочу, щоб вони починали, як ми з батьком, з одної табуретки і матраца на підлозі.

Двушка з меблями, кухонним гарнітуром, холодильником і поруч з метро і дитячим садком для майбутніх онуків.

Правда, квартира залишалася за документами на свекрусі, переводити майно на ім’я єдиного сина не стали.

– Він у нас і так один, – пояснила вона вже після торжества батькам невістки, – після нас все йому і дістанеться, ні з ким ділитися-то. А так – це житло молодих, нехай живуть щасливо, та онуків нам скоріше народжують.

– Меблі у нас хороші, – розказувала з батькам Наталі, – добротна, хоч і не нова і стиль не дуже сучасний. Але ось картини на стінах, штори і килими – це жах.

– Ну і нічого, – заспокоювала мама дочку, – смак у всіх різний, поміняєте згодом і декор, і меблі. Дякую сватам за те, що не доведеться вам з Колею в борги влазити або по знімних квартирах мотатися.

Наталя з батьками була цілком згодна, вдячна, з чоловіком щаслива. Незабаром після одруження молоді поїхали на відпочинок, потім придбали старий автомобіль, розтратили гроші, не до зміни інтер’єру було.

– Ми працювали обоє, – пояснює Наталя, – зарплати отримували нормальні, навіть відкладати вдавалося. Десь через місяців 6 або 7 я вирішила поміняти штори в спальні і у вітальні.

Наталя обрала штори на свій смак, а заодно купила симпатичну вазу і рамки для їх з Миколою весільних фото і з відпочинку. Вдома все красиво розвісила, акуратно склала старі штори і картини в рамах у велику коробку.

– Куди це? – запитала чоловіка, – В гараж, на дачу або добрим людям? Запитай маму, чи потрібно їй це.

Чоловік кивнув головою, в оновленому інтер’єрі подружжя прожило дня три. На четвертий Наталя повернулася з роботи і виявила, що всі її нові придбання зняті, штори і рамки з фото знайшлися в коробці, а на вікна розвішувала колишні штори, мама Миколи. Закінчувала вже.

– Перш ніж щось змінювати, Наталю, – вимовила свекруха, – треба б було запитати господарів.

– А хіба мій чоловік тут не господар, – здивувалася дівчина, – ми просто хотіли освіжити інтер’єр.

– Все міняти будеш у себе вдома, – сказала Євгенія Василівна, – ця квартира нашої сім’ї і нам вирішувати, що і як тут буде.

Наталя засмутилася, чоловік намагався її заспокоїти, мовляв, чим тобі не подобається обстановка, красиво ж, та й нема чого ображати маму, вона як краще хоче. Наталя змушена була змиритися, тим більше, що вона вже чекала дитину, а значить, найближчим часом не до сварок з чоловіком і не до власної квартири.

– Але чим далі, тим було гірше, – згадує молода жінка, – після того випадку зі шторами, свекруха почала з’являтися у нас на порозі регулярно. Спочатку вона робила вигляд, що випадково поруч виявилася, вирішила зайти, а сама оглядалася, не поміняла я чого в квартирі.

– Навіщо вам нові чашки, – одного разу «вгледіла» обновку мама Миколи, – грошей багато? Так збирайте, скоро дитина з’явиться. Чим старі чашки не хороші були, до речі, куди ти їх діла, розбила або просто викинула?

Заспокоївшись, що старі чашки стоять на місці, а куплена пара келихів з кумедними написами, свекруха пішла. Але незабаром Наталя почала помічати, що в її речах хтось рився, перекладав їх з місця на місце.

Давай змінимо замки, – запропонувала вона чоловікові, – я не можу так жити, у мене абсолютно немає відчуття, що я вдома, що я в безпеці.

– Мама образиться, – відмовився чоловік, – це ж її квартира, як ми будемо тут господарювати, не запитавши.

Коли Наталя вийшла в декрет, Євгенія Василівна почала приходити мало не щодня. Як на гріх перед мамою чоловіка Наталя впустила на підлогу в кухні сковорідку, на плитці, старої до слова плитці, утворився маленький роскол, розгледіти його треба було постаратися. Але Євгенія Василівна розгледіла.

– Ну треба ж було Колі вибрати таку незграбну дружину, – голосила вона, – не напрацювала ще свого, а чуже можна і не цінувати, так?

Наташа образилася. Чи не на слова свекрухи, а на те, що чоловік і не намагався її захистити, тільки винувато голову вниз опустив.

– Я попросила батьків мене забрати, – розповідає вона, – від них і народжувати поїхала. Після того, як з’явилася на світ донька, свекруха приходила до лікарні, мирилася, обіймала, ланцюжок золотий з підвіскою подарувала. Загалом, зробила я дурість, повернулася до чоловіка, точніше в квартиру його мами.

– Чи не думаєш ти, – запитала Євгенія Василівна Наталю через місяць, – знаєш, скільки коштує цей столик? Більше нікуди було поставити свої пляшечки і жирні лосьйони? І чому знову на вікнах інші штори?

– Мамо, – спробував втрутитися Микола, – дитині шкідливий пил, а старі штори збирають пил, поки дочка маленька нехай висять ці, їх легше прати.

– Ви просто не цінуєте того, що для вас зроблено, – не знижуючи гучності продовжила Євгенія Василівна, – то, що ви тут живете ще не робить вас господарями. Тим більше, що господарі з вас ніякі!

– Після цього в той же вечір я знову переїхала до батьків, – каже Наталя, – більше я в цю квартиру не повернуся.

Микола зараз теж живе у тещі з тестем, квартира закрита.

– Я впевнена, – говорить Наташа, – що Євгенія Василівна все одно буде до нас ходити з інспекціями. Не хочу я жити на чужій території, ось більше точно не хочу. Хочу своє, нехай маленьке, скромне, але своє.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook