fbpx
життєві історії
Першою пішла Орися. Вийшла, ковтаючи сльози, в очі Соломії навіть не поглянула. Соломія не вірила в усі оті ворожіння. Ще бабця її навчила, що долю визначає Господь, а всі ті чаклунки – відьми, то від нечистого. От і трималася дівчина осторонь таких справ. До сьогодні. І треба ж було Орисі вмовити її на таку авантюру. Кіндратівна завше дивувалась – чому люди до неї ходять? Адже ні ворожити, ні, тим паче, робити якесь помічне зілля не вміла

Соломія не вірила в усі оті ворожіння. Ще бабця її навчила, що долю визначає Господь, а всі ті чаклунки – відьми, то від нечистого. От і трималася дівчина осторонь таких справ. До сьогодні.

І треба ж було Орисі вмовити її на таку авантюру!

— Ти сама не заходитимеш навіть, обіцяю! Ти лиш мене до тієї баби Кіндратівни проведи. Люди кажуть, що йти потрібно неодмінно вночі, щоб повний місяць – тоді її віщування особливо правдиві. Ну, Солю. Ну, любочко моя! Невже відпустиш саму аж під ліс ідти в густій темряві?

І Соломія погодилась. Пішла. Але лишень за умови, що й на поріг тієї оселі темної не стане!

Ту світлу, ніби білий день, місячну ніч, пам’ятатиме Соломія все життя. Все довкола у світлі повного місяця здавалось незвичним. дівчата йшли удвох, зачаровано озираючись.

Під лісом, який здавався чорною і зловіщою хмарою, примостилася старенька кособока глиняна хатинка баби Кіндратівни. Як звали стару, навряд хто і знав, так само, як і секретом був вік старої. Зате дорогу сюди знали жительки усіх окружніх сіл. Бо бабка і чоловіка могла з пляшки витягнути, і парубка приворожити.

— Ще моя бабця, Царство їй Небесне, – мовила Оррися, – розповідала, що змолоду Кіндратівну вже сивою пам’ятає. Б-р-р… Як думаєш, що вона мені напророкує? Вийду я за свого Ваню? Чи Любка таки його в мене забере? От вже вчепилася в мого хлопця…

А стара Кіндратівна сьогодні зі світанку самого не в гуморі прокинулась. Поперек усю ніч “нив”, та й Сірко, най йому, вив, не перестаючи. Ходила увесь день, бурчала на весь світ. Сама собі не рада була. Та ще й повня сьогодні. Спати точно не дадуть! Знов поназлітаються, почнуть просити поворожити.

Кіндратівна завше дивувалась – чому люди до неї ходять? Адже ні ворожити, ні, тим паче, робити помічне зілля не вміла. Ота стара хата, ліс, крючкуватий ніс і колода засмальцьованих карт якось так впливали на людей, що вірили кожному її слову. Простий чай з ромашки, який закривала в баночку і продавала за невеликі гроші, допомагав людям так, що з подяками листи писали, друзям радили і навіть з газети кореспонденти інтерв’ю брати приїздили.

Так і є. Об одинадцятій – стук у віконце. Тільки ж задрімала!

— Зараз я вам наворожу, – бурмотіла під ніс, ледь сповзаючи з ліжка, Василина Кіндратівна. – Будете знати, як бабу серед ночі будити!

Поглянула на пізніх гостей і ще гірше їй стало: юні, сповнені життя, красиві дівчата! Очі так і сиплять смішинки молодості довкола.

Першою пішла Орися. Вийшла, ковтаючи сльози, в очі Соломії навіть не поглянула.

— І ти йди сюди, – тицьнула крючкуватим пальцем у другу відвідувачку. – Тобі дужче ,чим їй, треба.

Соломія на ватяних ногах зайшла у кімнату. Мовчки, ніби заворожена, сіла до столу. Сива баба дмухнула навіщось на колоду старих карт і трохи згодом мовила хрипло:

— Пороблено тобі, дитино. Чари сильні, ніхто не допоможе. Не можна тобі заміж виходити! Чорна вдовиця ти. Так і знай, – говорила цілковиту нісенітницю, їй хотілось, аби цим дівчатам стало так само не добре, як їй зараз. – З чоловіком і року не проживеш – чорну хустинку одягнеш.

…Микола знов проходив повз Соломієне подвір’я. Тридцять років минуло, як вона, нічого не пояснюючи, просто попросила більше до неї не приходити. А вже й до весілля готувалися!

От і ходить він щодня повз її хату, аби хоч одним оком кохану побачити. Не може без неї. Хоч і одружений, хоч і має дітей, а Соломійку свою кохає більше за життя.

А Соломія щодня тікає в хату і через віконце тихесенько підглядає за Миколою, який проходить вулицею.

— Люблю тебе.., – шепоче, – але то нічого. Я все витримваю! Аби лиш ти жив. Хай з іншою. Але живи, коханий!

Автор Анна К.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page