Я, як законна дружина, отримала виплати, але мама Олега каже, щоб я до копійки все віддала їм.
В мене склалася непроста ситуація в житті, тому вирішила розповісти вам, щоб розсудили, хто з нас правий: свекруха, чи я – законна дружина Олега.
В мене життя легким ніколи не було.
Жили ми в селі. Батьки прихилилися до чарки, тому довго на цьому світі не прожили. Залишився в мене молодший брат і невеличка хатинка від них.
Брата я, як могла, на ноги поставила, хоча сама молода була.
Перший раз вийшла заміж я рано. Привела на світ хлопчика – Віктором назвали.
З батьком сина ми не довго нажили разом. Правда, встиг він мені дах в будинку поміняти. Довгий час люди по селу говорили, що я заради того даху його на собі і женила… але то таке. Мені від їх балачок не холодно й не жарко.
Між братом і сином різниця в п’ять років. Можна сказати, брат і вибавив мого Віктора. В той час грошей не було. Я почала їздити в Польщу на заробітки. Ні, не на довгі терміни, а так, поїхала зранку, а ввечері, чи наступного дня, як вдасться, приїхала.
Там я і познайомилася з Юрою. Він також важко працював. Одного дня ми разом з Польщі приїхали в село.
Сам Юра красивий, високий, чорнявий. Всі кругом мені заздрили. За пів року ми розписалися і почали жити в хаті з братом і сином.
Юра, майстер на всі руки, провів він мені до хати воду, поставив душову кабіну, пральку.
Разом ми прожили більше року і також розбіглися, бо не зійшлись характерами.
Після Юри було ще два чоловіки, але офіційно ми не реєстрували наш шлюб.
Я не знаю, чому, але всі мої чоловіки залишали якийсь слід на моїй хаті, що давало привід людям в селі “говорити”. Андрій поробив євроремонти у всіх кімнатах і на кухні, ну а Петро замінив старий дерев’яний пліт на гарний, кований.
Ох і мали що люди говорити, але мені байдуже. Не кожен в той час вже так гарно жив, як я.
З Олегом я познайомилася п’ять років тому. В хаті, як я вже сама сміюся, нічого робити вже не треба було. Ми двоє працювали. Сам Олег з Житомира.
До мене в район він приїхав по роботі, і так і залишився в мене жити. Ми розписалися, бо вірили, що вийде у нас гарна сім’я. Ми навіть про дітей думали, але то вже було пізно. Віктор у мене єдина дитина, незважаючи на велику кількість чоловіків.
Брат мій вже одружився, син також створив сім’ю, я вже навіть молоденька бабуся.
Але якось вийшло так, що Олег почав бігати по барах, призвичаївся до чарки. Я його вже не цікавила. Насправді Олег з 14 року був у АТО на Донецькому напрямку. Його нерви вже були розхитані.
Не раз я плакала через нього, але пожалітись не було кому.
Одного дня я прогнала його з дому. Поїхав Олег до мами, а через декілька місяців його забрали до війська.
Незважаючи на те, що ми вже не жили разом, я дуже важко пережила повідомлення, що мого Героя України не стало… Я була на прощальній церемонії, підтримувала його маму і сестру. Але потрібно було змиритися і жити дальше.
Оскільки я була законною дружиною Олега, від держави я отримала пристойну суму грошей. Звісно, краще б Олег був живий, але…
Коли гроші в мене були на руках, я поїхала до сестри Олега і мами в село, там мій чоловік і похований. Я виділила хорошу суму на пам’ятник Олегу.
Зараз його ставити ще рано, а гроші нехай лежать у них. Сестра подякувала і нічого мені не сказала, а ось мама мовчала тиждень і почала мені надзвонювати, щоб я все до копійки віддала їм.
– Ми живемо в старій хатинці. Ми б за ці гроші могли собі зробити якісь удобства.
Але я сказала, що як законна дружина, заслуговую на ці гроші.
Мама Олега образилася на мене, перед тим наговоривши різного…
І ось тепер я не знаю, чи правильно я вчинила…
Розсудіть нас, люди добрі.
Так, я вже не жила з Олегом, але і розлучитись ми не встигли.
Автор – Наталя У
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
