– Петрику, ми так щасливі за тебе. З самої столиці будемо невістку мати. А коли ти її з нами познайомиш? – Ну ти ж розумієш, таким крутим дівчатам, як Софія, не місце в такій дірі. Боюсь, вона навіть вулицею нашою пройтись не захоче. В них такого нема. Та й умови в домі, мамо, ти ж сама все розумієш. Ви з батьком вже більше десяти років шпалери не міняли.
– Петре, яка наречена у тебе красива, – промовила Ірина Іванівна, розглядаючи фотографію на телефоні.
– Дякую, з самої столиці, таких мало залишилося. Але мені пощастило! – похвалився хлопець.
– Та хіба в цьому справа, – не зрозуміла жінка, – адже неважливо, де людина народилася, головне, щоб хорошою була, з правильними поглядами на життя, вчинками.
– Ой, мамо, – махнув на неї рукою син, – які цінності, кому то потрібно, якщо народився Бог знати де.
– Але ти ж потрібен своїй “корінний столичній” дамі, – заперечила мати, – хоча сам з маленького містечка.
Петро промовчав, він і не повідомляв Софії, де живуть його батьки. Хоча вона дуже хотіла з ними познайомитися. Але хлопець соромився цього місця, воно здавалося йому якимось убогим, чи що.
Так, він здобув вищу освіту, влаштувався на хорошу роботу. Тепер ось зібрався квартиру купувати, правда, в іпотеку, і на початковий внесок йому батьки накопичили. Вони ще працюють і пенсію отримують. Хоча самі собі у всьому відмовляють. Навіть шпалери вже років 10 не змінювали.
Спочатку його вчили, тепер ось квартиру хочуть йому допомогти купити. Власне за цими грошима Петро і приїхав на свою Богом забуту Батьківщину.
– Петрику, ви тільки з весіллям не тягніть, раз так довго зустрічаєтеся. Ти б нас з батьком хоча з нареченою познайомив, а то мало чого, скоро на весіллі опинимося, – промовила Ірина Іванівна і ще раз глянула на фотографію.
– Красива! Ось родичі зрадіють, коли на весіллі її побачать. Правда, пощастило тобі Петро з нареченою!
Син знову скривився, яке весілля, які діти, які родичі. Якщо він і буде одружуватися на Софії, то явно не буде запрошувати всіх тіточок і дядечків. Навіщо? Щоб вони його тільки зганьбили перед столичною ріднею. Ну ні! Свого шансу він не упустить.
Батько у Софії – велика “шишка” в одному провідному холдингу. От би йому туди пробратися.
– Синку, ти про що думаєш? – запитала мати. – Ось гроші, тримай. Ми з батьком спеціально збирали, щоб тобі квартиру допомогти купити.
Тепер Петро не кривився, він схопив протягнутий згорток і швидко перерахував купюри.
– Малувато, – простягнув він, – мені не потягнути такі витрати на іпотеку.
– Не переживай, ми тобі допоможемо, ти ж у нас єдиний, – швидко заспокоїла його Ірина Іванівна, – тільки приїжджай частіше.
Петро кивнув, а в голові його вже дозрів план.
– Ну, гаразд, ма, – швидко промовив він, – я поїду, а то Софія, напевно, чекає.
Петро швидко схопив згорток з грошима і попрямував до виходу. Ірині Іванівні залишилося лише поплакати. Любила вона свого сина, всім серцем любила. І розуміла, що розпестила до неможливості. Але нічого не могла з цим вдіяти, все життя все для нього, він один у них з батьком…
А хлопець щасливий і задоволений собою і своїм планом мчав на зустріч до своєї любові. Спочатку він заїхав в ювелірний, купив каблучку, щоб зробити дівчині пропозицію. І гроші, які дала мати, він збирався пустити зовсім не на перший внесок, як говорив, а на шикарне весілля. Адже інше Софія і не оцінить…
Дівчина вже чекала свого коханого. Він дістав каблучку і сказав найважливіші слова в житті кожної дівчини.
– Згодна! Звичайно, згодна! – відповіла дівчина і засміялася.
– А коли ти познайомиш мене зі своїми батьками?
– Софіє, я не хотів тобі казати…
Петро кілька хвилин почекав, потім продовжив.
– У мене давно немає батьків.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook