Ця історія трапилася зі мною вже давно, та чомусь захотілося поділитися з нею саме зараз.
Все сталося в лютому 1984 року. Я, в той час була при надії третьою дитинкою і мене положили в стаціонар. В палаті було досить холодно, оскільки на вулиці страшенний морозяка. Я по вуха закуталась в одіяло і тихенько молилася за здоров’я дитинки, яку виношувала.
І тут чую, відкриваються двері і заходить дівчина, ще зовсім молода. Вона навіть не привіталася. Ну, думаю, мало чого. Спілкуватись вона зовсім не хотіла, та й я сама не горіла бажанням висувати носа з-під теплого одіяла. Вже ближче обіду я розрухалась, адже ось-ось покличуть всіх до їдальні. Та моя сусідка як лягла, так і лежала, відвернувшись в стінку.
Коли я зайшла в палату, почула, як моя молода сусідка тихенько плаче. Мені стало не по собі, в душі я розуміла, щось трапилось у неї серйозне, та не стала втручатися…
Вже на другий день дівчина таки заговорила. Спершу вибачилась за свою поведінку, хоча не було й за що. Я розумію, що в кожного своя ситуація і своя причина так робити.
В її обличчі я побачила, якісь доволі знайомі риси, та думаю, мало чого вже мені мерещиться. Дівчину звали Дариною і їй було всього 17 років.
По розмові я зрозуміла, що батько дитини, ще зовсім молодий і йому геть не до одруження та батьківства. А мама виховала її сама. Батька вона ніколи не бачила.
Даринка, незважаючи на свій юний вік, з перших днів відчувала любов до дитинки, і робила все, що від неї залежало.
Під час розмови до нас зайшла нянечка і повідомила Дарині, що її на коридорі очікують.
Коли двері палати відчинилися, я мало не зомліла. В цю мить я зрозуміла, чиї ж риси обличчя мені весь час ввижалися в її обличчі.
Коли ми тільки побралися з Андрієм, жили не дуже добре, часто сперечалися, а одного разу навіть розійшлися на певний час. І тоді то Андрій і закрутив роман з Інною, власницею елітної перукарні в нашому районі.
Її зовнішність була, та й залишилася, яскравою. Тому впізнати її, через стільки років, мені не було важко.
Коли я краще придивилася до Дарини, то побачила в ній копію свого чоловіка.
Вже дома я поговорила з Андрієм. Він, виявляється, ніколи не знав, що Інна привела від нього на світ дитинку. І захотів познайомитися з такою дорослою донькою.
З того часу минуло вже багато років. І скажу вам на завершення: ми часто збираємось сім’ями, гуляємо, спілкуємось і дякуємо Богу за те, що одного разу дав нам можливість зустрітися…
Автор – Наталя У
Передрук суворо заборонений!
Фото ілюстративне – news.bigmir
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook
