Той подарунок пам’ятаю й досі. У 13 років під грубуватою сосною (голки завбільшки з шило) виявилися позолочені сережки з крихітними рубінами. Сестра отримала товсту книгу про художників-експресіоністів, а я – першу прикрасу. Коробка була упакована в газети і перев’язана мотузкою, тому вирішила, що в ній фартух або якесь пирогознавство, ось тільки там опинилися дві рубінові троянди.
У подруги все відбувалося самобутньо. Її батьки служили артистами, тож влаштовували міні-вистави. Якось вона укладала з мамою шпроти на білий нарум’янений хліб і почула стукіт у вікно (жили на другому поверсі). Вийшли на балкон, а там на мотузках для білизни, підстраховані прищіпками, подарунки в золотій і срібній фользі.
Наступного разу пролунав стукіт у двері. Дівчинка подивилася в око і заверещала від захоплення. До одвірка притулилася ялинка, ніби сама прийшла, а під нею – дитяча в’язальна машинка «Попелюшка». Трохи пізніше мама зізналася, що домовлялася із сусідом, який був театральним реквізитором, і той із задоволенням їм допомагав.
Дівчина виросла, закінчила вокальний факультет та влаштувала своїм старим батькам свій сюрприз. Насилу вмовила їх зустрічати свято в ресторані, а потім вийшла на сцену і присвятила їм пісню. Співала чисто, проникливо з душею, тільки наприкінці спіткнулася, побачивши, як рідні люди плачуть, а Дід Мороз старанно їх втішає.
Сусідську дівчинку, схожу на порцелянову статуетку «Кармен», напередодні Нового року забрали до лікарні з високою температурою. Пізніше розповідала про неймовірну спрагу і міражі. У них улюблена книжка розгорталася рівно посередині, і прямо в руки випадало щільне виноградне гроно. Кармен відщипувала ягоду, але та моментально зникала. Це повторювалося мільйон разів день у день, доки не сталося справжнє диво. Температура нормалізувалася, лікування скасували, і тато приніс їй гроно точнісіньке, як із книжкової ілюстрації. Де він його дістав, і досі загадка. Адже історія сталася в дев’яності, коли не те, що фрукти, навіть господарське мило було дефіцитом.
Декілька років тому довелося брати участь в одному проекті. Діти, чиї батьки залишилися на війні, замовляли подарунки, а ми (письменники) намагалися здійснити їхні мрії. Мені дісталася чотирирічна принцеса, тому придбала білу сукню, колготки, чешки та корону, а потім довго плакала, отримавши фото. На ньому стояло бліде нарядне дівчисько, а поруч – мама, що ще не схаменулася від біди.
Ми всі пам’ятаємо свої подарунки. Дерев’яну конячку, коробочку з шпильками, кольоровий ворсистий папір для виробів та гумового Міккі Мауса. Телескоп, баночку Nutella і німецьку залізницю (рейки замикалися кільцем, за паровозом спритно біг вагончик з вугіллям і два пасажирські). Іграшкову духовку, майже справжню: з конфорками і деко, що виймається. Плюшеву лисицю, платівку «Бременські музиканти» та квиток на балет. З віком подарунки ставали соліднішими. До Нового року отримувала крісло-гойдалку, повне зібрання творів Діни Рубіної і навіть рояль.
От тільки досі зі щемним серцем згадую позолочені сережки з рубінами, чуйного реквізитора та сусідські виноградні грона.
Автор – Ірина Говоруха
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, ibilingua.com
