Після того, що сказав мені лікар, навіть сонце для мене буде світити інакше… А з чого все почалося?
З самого дитинства я мала поганий різ, того і носила окуляри. Хоч це і було причиною насмішок від однокласників, в подальшому це не завадило мені вступити в університет на спеціальність графічний дизайн.
Тоді я і почала зустрічатися з одним дуже хорошим хлопцем.
Ну просто диво! Звали його Святослав. Він був оптимістом, завжди веселий, харизматичний, рухливий. Займався спортом і ніколи не сидів на місці. Був добрим і комунікабельним, завжди був у вирі подій. Ну просто якесь свято! Іноді я його так і називала. Свято! Моє свято!
Він завжди знаходив потрібні слова, щоб підтримати. Після розмови з ним навіть перездача у викладача, якого боялася вся група, не здавалася такою страшною.
Завжди поруч з ним я не могла довго плакати чи сумувати, адже за декілька хвилин в мене появлялася усмішка, а потім взагалі лунав регіт – була його супер сила і вона допомагала мені не раз.
Ми були разом і коли я вже закінчила університет. Разом раділи, коли отримала роботу.
Разом були і коли настали погані часи, і я занедужала короною.
Тоді, хоч і на відстані, він підтримував, в нього це як завжди добре виходило. Можливо і через це недуга минула доволі легко. І без ускладнень, думала я тоді.
Але згодом я почала помічати, що мій зір стає все гірше і гірше. Спочатку я подумала, що це через роботу, та і загалом, бо багато сиділа перед екраном.
Вирішала поміняти лінзи в окулярах, це допомогло, але не надовго. З часом зір став іще гіршим.
Тоді я звернулася до лікаря. Після різних обстежень, він сказав дещо насторожливе. Те, в що я довго не могла повірити. Він сказав, що корона дала ускладнення і тепер мій зір може стати настільки поганим, що я і взагалі перестану бачити. І єдине, що можна зробити, це лише призупинити розвиток недуги.
А якщо нічого не робити, то я взагалі зможу втратити роботу, адже неможливо робити дизайн, коли ти бачиш тільки силует.
Після цього я довго не могла відійти. Вийшовши з лікарні в мене всю трусило. Руки трусилися, ноги ледь слухалися, а в голові було пусто. Не знала, що робити.
Тоді я вирішила, що краще побути трішки на самоті, обдумати, як буде краще. Але я не хотіла бути тягарем для коханого.
Розуміла, що в будь-який момент я можу і взагалі втрати зір, тоді йому б прийшлося не солодко.
Від того часу як я дізналася, що маю ці проблеми я почала уникати зустрічей з хлопцем, ігнорувати його дзвінки і повідомлення.
Це важко, але я не знаю що мені робити.
А й правда, що мені робити?
З одного боку не добре просто зникнути і нічого не сказати, а з іншого боку я не хочу стати для нього тягарем… А що б порадили мені ви?
Автор – Настя Г.
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
Недавні записи
- Мені вдалося зруйнувати стосунки Ігоря з Іриною. Ну не пара вона йому. Але якби я знала, що він зв’яжеться з тою Мариною, і в них навіть до весілля дійде, то б не робила того вчинку. Відразу ж вона мені видалась мутною, а на самому весіллі я це для себе підтвердила. Тільки шкода, що мій син сліпо не вірить моїм твердженням. Я ж на власні очі бачила ці “воркотіння”, коли подихати свіжим повітрячком вийшла
- Я дуже не хочу, щоб синочок платив аліменти колишній, вона й так все хитро обставила. Все, вони для нього – перегорнута сторінка! Ми з сином не знаємо, що й робити. Після весілля молодих я дозволила їм жити у моїй квартирі. Василя на той момент вже не стало. Сама переїхала до приватного будинку. Катя наполегливо потребує грошей щомісяця. Хіба треба платити аліменти на неповнолітніх дітей, якщо віддав квартиру? А якщо її взагалі скоро чужий дядя ростити буде, вітя якийсь чи саша?
- Коли мені було 23 роки і мене в селі ніхто заміж не кликав, а мама й тато вже насідали, адже їм ще молодших треба піднімати, я поїхала зі знайомою в Польщу і там через кілька років вийшла заміж за літнього поляка. Тепер я ще молода і досить заможна вдова з квартирою у старому будинку у Кракові. Вчора зібрала речі мами й сестер – ну скільки можна? Мама пообіцяла залишити мене без спадщини
- Так, я залишила свого сина, але ж не на чужу людину, а на рідну бабусю, а сама подалася за Євгеном до Херсону. Я ж мала право на кохання. Але якщо мене Євген любив, то про мого сина і чути нічого не хотів. Та зараз все змінилося, Євген покинув цей світ, а його діти прогнали мене з квартири. Я надіялась, що Богдан подасть мені руку допомоги. Єдине, що він сказав: “Ти проміняла мене на чоловічі штани! Бачити тебе не хочу!”
- Вчора Іванка прийшла до мене на чай ввечері і розповіла історію, в яку мені важко повірити. Прокинулась вона вночі від того, що по всій кімнаті були розпилені улюблені її парфуми, які так любив Василь. Та так сильно, а Іванка говорить, що вже давно ними і не користувалась, тому здивована була, як це могло трапитись, адже в будинку окрім неї більше нікого не було. А зранку на підлозі знайшла папірці від улюблених цукерок Василя. І ось сиджу я і думаю, чи фантазія так розбушувалась, чи дійсно правда