Сказала своєму хлопцю, що чекаю на нашу з ним дитинку. А він мені у відповідь, що ще не готовий стати батьком. Пізніше я дізналась, що він поїхав на роботу закордон, так я і втратила з ним зв’язок.
Жила я в селі з батьками, була у мене ще старша сестра, та та вже була заміжня і виховувала двох дітей. В селі то був колись великий сором, коли ти приводиш на світ дитинку без чоловіка, та завдяки підтримці рідних я це пережила.
Моїй донечці виповнився рочок, як я вирішила, що хочу поїхати шукати свого коханого, мені на той час здавалось, що я зможу його переконати повернутись до нас з донечкою, адже у нас зростає справжня красуня.
Залишила я свою принцеску Ангелінку на маму і поїхала з подругою на заробітки в надії, що там зустріну свого коханого Максима, так звали батька моєї донечки.
Та там все було по іншому. Спочатку я була розчарована, адже знайти Максима було не реально, потім я вся поглинула в роботу, так і познайомилась з Філіпом, він був справжнім поляком, до того ж, моїм роботодавцем, сказав що сильно я йому запала в серце і хоче зі мною збудувати відносини.
Філіп дуже заможній, такий панок, я закохалась і розуміла що не можу сказати йому про свою дочку, адже дуже сильно боялась його втратити.
Так ми одружились з Філіпом і через рік у нас народився син, а ще через рік і дочка.
Двоє здорових чудових діток, Філіп був дуже щасливий, готовий носити мене на руках. Та між нами була таємниця, яку я не могла відкрити, адже розуміла що не пробачить він мені цього і я можу залишитись сама. Жила я дуже заможньо, у нас в домі була своя покоївка.
Я почувалась, як принцеса з казок і дала собі слово, що не буду навіть згадувати за дочку, щоб чоловік нічого не запідозрив. Якось в нашому будинку змінилась покоївка, і нею виявилась жіночка з мого села, я чудово розуміла, що рано чи пізно вона про все розкаже мамі, тому взяла від неї обіцянку, що та попередить мене, як мама захоче до мене приїхати.
Довгих дванадцять років я нічого не знала про своїх рідних, так само, як і вони нічого незнаний про мене.
Для них я наче розчинилась у повітрі, моя мама б напевно ніколи не повірила, що я здатна на такий вчинок, і що я виберу кохання, якого постійно мені бракувало.
Сьогодні я знала, що до мене їде мама з дочкою, я вже з самого ранку їх чатувала біля воріт, Філіпа в цей день не було вдома, в нього була якась важлива поїздка, і мені так спокійніше було.
Ця зустріч…, як я боялась її, моя донечка така красуня і така вже доросла.
Та я твердо вирішила, що не хочу руйнувати все, що я маю, тому трішки поспілкувавшись я просила їх піти, піти назавжди.
Ніколи не забуду очі своєї мами, в них я бачила велике розчарування. Дочка мабуть ніколи не пробачить мені цього, та інакше я не могла вчинити.
Та життя провчило мене за такий вчинок. Роки минали, діти дорослішати а ми старіли. Дочка і син навчались у Франції, так там і залишились, адже кожен з них зустрів там свою долю.
Чоловіка в мене забрала недуга, так я і залишилась сама. Постійно відчуваю ту самотність і те, що я нікому не потрібна. Знаю що моєї мами вже давно немає на цьому світі, а ось до дочки боюсь навіть заговорити.
Хочу дуже зустрітись з нею і попросити в неї пробачення, та не знаю чи не завдам їй нового “ляпасу”?
Чи можу розраховувати на те що вона мені колись пробачить? І я ще зможу на старості літ трохи потішитися її присутністю.
Автор – Успішна Емма
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua