Мене звати Діана, і вже два місяці, як я мама, та, на жаль, всі мої очікування не виправдалися.
Ми з Данилом давненько вже хотіли хотіли дитину. Не тільки мати, а й подруги підштовхували до того кроку.
Я частенько бачила історії щасливих матусь, чула багато розповідей про те, яке ж це щастя діти.
Та й мати дуже хотіла онуків, тож моєму щастю не було меж, коли я дізналася, що при надії. На жаль, ближче терміну сталося так, що чоловік не зміг просто дивитися, що робиться з його країною.
З цього моменту всі мої плани пішли шкереберть. Додалася ще й недуга мами, про яку вона мовчала допоки стало не пізно. Вона казала, що не хотіла мене тривожити, щоб нічого не сталося з дитиною.
Ось так і вийшло, що мої плани геть зруйновані і єдина хто навіть про це не здогадується, це моя донечка Аня, якій вже два місяці.
Важко бути дружиною і мамою, і постійно чекати звісточки від коханого.
По-перше, я сильно втомилася, дитина часто їсть, турбує животик, добре що буває підтримка у вигляді подруг.
По-друге, в такий важливий для сім’ї момент, мого чоловіка немає поруч, хотілося б його підтримки.
Спочатку я не звертала на це увагу, думала що ось-ось все закінчиться, Данило повернеться і в нас буде нормальна сім’я. Та час минав і я зрозуміла, що нічого вже не повернути.
Вся ця ситуація дуже змінила мого чоловіка. Данило з милого і романтичного парубка перетворився на серйозного і беземоційного каменя.
Чоловік давно перестав робити мені компліменти, а про слова підтримки можна і взагалі забути. Кожен з нас перестав бачити складність життя іншого.
Відчуває моє серце, що діло йде до розлучення і аліментів.
Важко ще й те, що пів року тому не стало мами, я досі з цим не змирилася, а після появи на світ дитинки, ще більше поникла вся, допомагають сестри, але у голові крутяться думки, що якби поряд була мама, було б так добре, вона б раділа внучці, я була б у мільйон разів щасливішою і спокійнішою.
Цього дня мене треба було сходити в поліклініку. Ніхто з подруг і сестер не міг підійти, тож прийшлося просити допомоги в сусідки.
Після повернення додому я вирішила розказати сусідці про все що лежало на серці.
Я розказала і про те, що думаю про розлучення, і про те, як важко з дитиною, і про те, як мені не хватає матері.
“Ти вже доросла, маєш навчитися жити в цьому світі без матері. І навіть не думай про розлучення, Данило в тебе хороший, а труднощі це тимчасово. А за дитину, як тобі не соромно говорити, що тобі важко з Анею? Діти це ж таке щастя.” – сказала сусідка.
І знаєте, мені не соромно це все говорити, що я втомлююся, що мені погано, питання тільки в тому, а чи хочуть чути це інші, і звичайно ж вони не хочуть і не розуміють цього, а тим більше не приймають. Ось всі стають мамами, всім важко, ну а ти, що думала.
Що ви думаєте про це? Чи розлучатися мені з чоловіком? І що потрібно робити з людьми, які дають такі “поради”?
Автор – “АанГа”
Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
