iBilingua

Після розлучення син поїхав на заробітки, ось я й запропонувала Лілі з дітьми залишитися у мене. Довгий час ми так жили. Я ж до останнього надіялася, що вони з Андрієм зійдуться. Та цього не сталося. Одного дня невістка зустріла нову любов і з’їхала від мене з дітьми. Але моє здоров’я почало здавати. Ось я й попросила Лілю, щоб мені готувала і прибирала. Та невістка сказала, щоб Андрій повертався і мені догоджав, бо на нього квартира записана. Я ж з неї ні копійки в свій час не брала.

Я ж все надіялася, що невістка віддячить мені за мою доброту, і буде глядіти мене до самої старості.

Мене звати Галина. На даний час мені 69 років.

З чоловіком ми виховали єдиного сина Андрія.

Характер такий собі в нього, але якщо чесно, то дуже справедливий Андрій наш.

Чоловіка не стало в 2020 році. До того часу я якось трималася по здоров’ї, але останнім часом чую, що здаю… ось і подзвонила невістці.

Мій син з дружиною розлучився. Не зійшлись вони характерами. Але скажу чесно, Ліля мені дуже подобалася. Тут вся справа в Андрію, але нічого вже не поробиш.

Незважаючи на двох діток таки надумали вони розлучитися.

Сама Ліля з села. Свати мої живуть в старенькій хатині. Повертатися туди вона не хотіла, а платити оренду б не потягнула.

Ось сій син, я ж кажу, добра душа, вирішив поїхати на заробітки до Польщі, щоб забутися після розлучення і грошей заробити, бо дітей треба ж забезпечувати.

Я ж тоді й запропонувала Лілі в нас залишитися. Діти ходили в школу, на гуртки, для чого все міняти.

Ліля погодилася і була дуже щаслива почути таку пропозицію.

Так ми прожили вісім років.

Андрій приїжджав, але не на довго. Ми всі жили в одній квартирі.

Чесно вам скажу, я до останнього надіялася, що Ліля і Андрій знову зійдуться, заради дітей. Але цього не сталося.

Одного дня вона попередила мене, що познайомилась з чоловіком і вони вже навіть планують разом жити. Він не був проти дітей в своїй квартирі, тому всі вони переїхали.

Звичайно, було дуже важко мені, бо я звикла до шуму-глуму, а тут тишина.

Я вже на пенсії. Маю по сходовій клітці подругу, з якою на лавочці сидимо, ось і всі розваги.

Ліля мені інколи телефонувала, але все рідше і рідше.

Я вітала її з усіма святами і навіть невеличкі подарунки онукам робила, щоб знали, що в них є щедра бабуся.

Але вже декілька місяців я погано почуваюся.

Два дні тому так взагалі швидку викликала. Мене трохи “підрихтували”, і сказали, щоб берегла себе.

Ось тоді-то я і подзвонила Лілі, щоб вона по можливості приходила і варила мені їсти чи поприбирала.

Читайте також: Я ще здивувалася, чому сусіди самі ту картоплю копають, бо не з чуток знаю, що здоров’я здає, але що буду казати. А в неділю я вийшла на дорогу, і дивлюсь, діти їхні на автівці приїхали. Десь до двох годин вони пробули. Набрали повний багажник городини і поїхали, бо що в одної, що в іншої – справи важливі в місті. Так мені жаль сусідів. Ну невже не хочуть люди хоч на старості для себе пожити?

Але колишня невістка сказала, щоб Андрій приїжджав і за мною доглядав.

– Квартира ж на нього записана. Нехай ваш синок повертається і готує вам бульйончики. До чого тут я і мої діти?

Я і справді заповіт записала на сина, але як інакше, він мій єдиний син.

Онуків прописали у себе в селі свати, як тільки вони на світ з’явилися.

Мені дивно, чому Ліля так поводиться. Вона багато років жила під моїм дахом. Я ж з неї ні копійки не брала. А вона мені не може того борщу зварити чи котлет парових зробити.

Від кого, від кого, а від неї я такого не чекала…

Автор – Наталя У

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

Передрук категорично заборонено!

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

Передрук заборонено!