iBilingua

Я ще здивувалася, чому сусіди самі ту картоплю копають, бо не з чуток знаю, що здоров’я здає, але що буду казати. А в неділю я вийшла на дорогу, і дивлюсь, діти їхні на автівці приїхали. Десь до двох годин вони пробули. Набрали повний багажник городини і поїхали, бо що в одної, що в іншої – справи важливі в місті. Так мені жаль сусідів. Ну невже не хочуть люди хоч на старості для себе пожити?

Попри всі стереотипи, село вже давно не таке, як колись.

Багато хто думає, що село це обов’язково багато городів, господарства, а може навіть якась Богом забута глушина.

Але наше село далеко не таке. Вже в багатьох немає корів чи коней і розмір поля значно скоротився.

Це стосується і моєї сім’ї. Я живу з чоловіком Олегом і двома дітьми: Катеринкою і Матвієм в селі.

Колись ми мали корову, але тепер, як багато з наших односельчан – продали її.

Розмір городу скоротився майже вдвічі. Це і через те, що нема кому ним займатися і тому, що більшість продуктів ми вже купуємо.

Та і хто б це робив? Я на роботі, чоловік теж, Катя в гуртожитку, бо вчиться у Чернівцях, єдиний Матвій дома і то він ще школяр.

Винятком із цієї тенденції є наші сусіди.

Біля нас живе сусідонька Галина із чоловіком Ігорем. В них є дві доньки Вікторія і Вероніка, які вже давно покинули наша село. Я і забула, коли останній раз бачила дівчат тут. А їх батьки останнім часом викликають в мене тільки жаль. Старші люди, та попри це – господарства мають дай Боже.

Вони не зважаючи на своє здоров’я тримають корову, кролів, курей і гусей.

Мені важко дивитися, як попри не здоровий вигляд старші люди так себе виснажують. Коли б я була на їхньому місці, то хотіла би вже на старість спокою.

І ось наші сусіди, на старість літ, в суботу копали картоплю. Добре, що вродила добре, але мені їх шкода стало, бо ніхто їм не допомагав.

А діти замість допомоги, тільки те і роблять, що беруть “блага землі”.

І хоч я їм казала, вже трохи полегшити собі життя, та де там. Вони не можуть дорослих дітей лишити без підтримки.

Зате діти їх без допомоги легко лишили.

Читайте також: Тоня в нас часто залишалася ночувати. Я бачила, як вона старається, між нами панувала дружня атмосфера. Андрій допомагав дівчині, часто прибирав і робив навіть те, що я б просила зробити дуже довгий час. Якось в понеділок я помітила, що син був дуже нервовий. Виявилося він зробив пропозицію Тоні, і вона відмовила. Довго Антоніна мовчала про цю історію, і таки призналася у всьому сину

Ось і що мені робити? Не можу спокійно дивитися на своїх сусідів.

Як мені допомогти цим людям?

Автор – “АанГа”

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

Передрук категорично заборонено!

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

Передрук заборонено!