Після розлучення я закрила квартиру, ключі віддала дочці, а сама подалася на заробітки в Голландію, там в той час була моя однокласниця. Я весь час наголошувала Марусі, щоб не повторяла моєї помилки. Я мріяла, що дочка вийде заміж за багатого чоловіка і не буде жити, як я. Але пів року тому Маруся мені подзвонила і зізналася, що кохає Миколу з сусіднього будинку і хоче йти за нього заміж. Через сусідку я вияснила, що зятьок мій бідний, як “вош печена”
Сильно мене дочка розчарувала. Нічого вона не взяла з того, що я вкладала в неї з самого дитинства.
Я вийшла заміж доволі рано. Мені ще й двадцяти не було. Максим був від мене на дев’ять років старший.
Такий собі мачо, на якого всі дівчата задивлялися, а тут він мене вибрав. Щастю не було меж.
Та мої подруги мені так заздрили, що словами не передати.
Я була від Максима без тями. Я дуже сильно його кохала. Мені не було значення, чи має він роботу, дах над головою, і навіть те, чи любить він мене так, як я його.
І навіть після весілля, коли я зрозуміла, що живу зі свекрухою, а чоловік приносить з роботи копійки, я його виправдовувала.
То я думала, що після тридцяти він подорослішає, потім посунулось до тридцяти п’яти.
В той час, як всі мої подруги, хоч і пізніше заміж вийшли, вже будинки з чоловіками зводили, чи квартири купували, мій чоловік казав, що йому і біля мами добре живеться, для чого тратитися і напрягатися лишній раз.
Потім у нас з’явилася дочка. Грошей зовсім не вистачало. Вже і мої батьки підключилися. Свекруха продукти купляла, але також при першій же можливості бурчала, що ми сіли їй на шию.
І тільки тоді я зрозуміла, що потрібно було не про кохання думати, а про фінансову вигоду.
Тепер я б сотому сказала, що любов немає значення. Якщо чоловік не приносить в хату гроші і не думає про майбутнє, в нашому випадку про своє житло, то ні до чого доброго це не приведе.
Коли дочці було 12 років Максим поїхав на заробітки в Чехію.
Приїжджав раз-два в рік. Гроші, які він надсилав, я складала “на купку”.
І через шість років нам таки вдалось наскладати на квартиру в маленькому містечку.
Але свекруха зразу мені наголосила, що в тій квартирі я не маю ані одного метра, бо я туди і копійки не вклала.
Квартиру ми купили, але прописали туди тільки дочку і чоловіка. По документах все було на свекруху. Анна Дмитрівна сказала залишатися мені прописаною в батьків, щоб не “проґавити” спадщину від своїх батьків.
Чоловік так і продовжував їздити на заробітки, але повертався вже не так часто, а згодом і зовсім про нас забув.
Одного дня до мене на підпис прийшли документи на розлучення.
Максим там собі когось знайшов, і на нас з дочкою йому було байдуже.
Дочка вже вчилася в коледжі. Я закрила квартиру, ключі віддала дочці, а сама подалася на заробітки в Голландію, там в той час була моя однокласниця, яка й помогла мені в перший час.
Я весь час наголошувала дочці, щоб не повторяла моєї помилки. Я мріяла, що Марія вийде заміж за багатого чоловіка і не буде жити так, як жила я.
Але пів року тому Маруся мені подзвонила і зізналася, що кохає Миколу з сусіднього будинку і хоче йти за нього заміж, бо в них велике кохання.
Я подзвонила до знайомої і розпитала про того нареченого. Виявляється, зятьок мій майбутній, бідний, як “вош печена”.
Поки вони живуть разом в тій квартирі без розписки. Я таки надіюся, що до весілля в них них не дійде.
Ну не вчиться Маруся на маминих помилках… Треба через свої перейти…
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua