Близько другої години дня, після школи моя 12-річна дочка Даринка з подругою зайшла до найближчого подвір’я, побалакати, погойдатися на гойдалці. Гойдалки поскрипували – часте явище на дитячих майданчиках.
З під’їзду вийшли дві молоді жінки з дітьми, сіли на лавку, розмовляли щось про своє.
За кілька хвилин Даринка з подругою помітили, що жінки якось дивно косяться на них.
– Дівчата, ви ночами теж гойдаєтеся? – звернулася одна із жінок.
Дивне питання.
– Ні, не гойдаємось. А що таке? – запитала Даринка.
– А ви не думали, що це скрип може заважати людям, які живуть у цьому будинку? Або діткам, які сплять у цей час? – поцікавилася жінка.
– Так зараз день. Ми маємо повне право погойдатися Та й скрип не такий сильний, у сусідньому дворі гойдалки ще голосніше скриплять. Зверніться до керуючої компанії, вони вирішать питання зі скрипом, – відповіла Дарина.
– Ти мене не вчи, дитинко! Я, взагалі мати, і я краще за тебе знаю, куди мені треба звертатися. Ви вже дорослі, вам не за віком на гойдалках кататися. Займіться чимось корисним краще, – обурилася дівчина.
Даринка вирішила не відповідати, щоб не розізлити ту пані ще більше. Вони з подружкою ще трохи погойдалися та пішли.
Коли дівчатка знову проходили повз цей двір, то побачили, як діти цих жінок гойдалися на тих самих скрипучих гойдалках. І, мабуть, скрип нікому не заважав.
Якби вони хотіли, щоб їхні діти покаталися на гойдалці, то могли б просто попросити! За словами Даринки, вони з радістю поступилися б дітям гойдалками. Але ті молоді жінки повели себе інакше. Чи правильно? Що вони хотіли показати дівчаткам-підліткам?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, ibilingua.com