Я довгенько зустрілася з хлопцем на ім’я Микола.
Зустрічалися, ми зустрічалися, все наближалося до весілля, я тоді запросила його до нас. Просили ми і його батьків, Олену Василівну і Сергія Дмитровича. Ми почастувалися, поговорили, все було ніби й добре.
Єдине, що відчувалося від мами Миколи, якась неприязнь, але я не надала тому значення…
Невдовзі після того ми подали заяву до РАЦСу, і вирішили пожити разом до весілля.
На тому ж тижні ми зібрали речі і переїхали до хати Миколи. Звісно він попередив, що його мама може бути сувора і прискіплива, але я подумала, що докладу зусиль, щоб їй вгодити і все буде добре.
Із самого ранку я стала і почала робити сніданок, зробила собі каву.
Тут прийшла свекруха і почала казати, що я не ту пательню взяла, не тою ложкою мішаю, і взагалі, такого її Микола не їсть.
Я все послухала, подумала може і правда, щось не так.
Тут прийшов Микола, ми сіли разом до столу. Хоч мені було трохи не зручно, адже мама Миколи була поруч і ніби наглядала.
Коли ж ми поїли Микола поставив тарілку в раковину і сказав, що вперше таке їсть і йому дуже сподобалося.
В душі я зраділа, і стала прибирати зі столу. Як тільки я взялася мити посуд, то його мама налетіла, видерла з рук тарілку і сказала: “Хто це взагалі мене вчив так мити посуд?”
Взяла, демонстративно помила і вийшла з кухні.
Незвично мені було це чути. Ніколи не було на мене нарікань від матері в цьому плані.
Але я подумала, що просто треба час, щоб прижитися.
Після обіду, я пішла на город де купа роботи було…
І стала виривати хабаззя. Побачила, це моя свекруха, як накинулася, як стала вигукувати і ґанчити, що ніц робити не вмію.
Почала казати: “А от подивися на сусідчину доньку Катрусю. Дивися, яка хороша, все вміє не те, що ти”.
Послухала я все це, зціпила зуби і вирішила змовчати…
Настала субота. Олена Степанівна розбудила мене швидко, бо немає чого спати, пора хазяйство обійти і малину збирати. Я швидко зібралася і приступила до роботи.
В полудень, коли сонце було в зеніті пішла до хати. Але відпочивати не було коли. Свекруха почала віддавати команди, сказала зварити борщ і зробити вологе прибирання у всій хаті, а сама щось піде приляже, бо від жари зле.
Але я не дуже повірила, що їй погано, бо роздавала команди вона жваво. Поки варився борщ, вийшла на вулицю по мітлу і почула, як моя свекруха каже по телефону: “От нечистий невісточку послав, зовсім непутяща, не те що Катруся, мені б хотілося мати таку невістку, як вона. А не те, що привів Микола!”
Не хотіла я далі слухати розмову і бажання сперечатися не було. То ж я взяла мітлу і пішла. На обід коли борщ зварився, начерпала їсти і покликала всіх до столу.
Нарешті обід, єдиний час коли я сіла за день. Всі їли з охотою, а от мама Миколи з’їла ложечку, скривалася і більше не їла. А коли всі пішли сказала: “Не знаю як ти цей борщ робила, але Катруся б зробила краще”.
Під вечір приїхало сіно, і його тебе було погрузити, а потім прибрати сіно з вулиці. Після всього дня я ледве грабала то сіно. А мати Микола тільки стояла на сходах і оцінювала. Зрідка вигукувала, як краще тримати граблі, і з якого боку його збирати.
Коли ж прийшла неділя, на щастя було трішки легше.
А от наступного дня, після сніданку, я вирішив підмести на кухні. Але довго це не вийшло зробити, бо тут же мама Миколи сказала, що як буду далі в сторону дверей мести, то все щастя з хати вимету, прикмета є така.
Дивно це стало мені, бо до дверей було зручніше мести та і вже цікаво стало, чи то так вони все роблять, чи тільки щоб до мене поприскіпуватися.
А на вечір свекруха принесла з городу таз з огірками і сказала, що треба закрутки поробити.
Я звісно не великий мала досвід, але щось в тому тямила.
Та і бачила в інтернеті, якийсь рецепт новий захотілося спробувати.
Свекруха пішла спати, а я до ночі крутила ті огірки. Крутила, пів ночі не спала. А на ранок одна банка “гахнула”. Тут же почався галас. Олена Василівна почала приповідати, яка ж я погана, продукти переводжу, взагалі руки не з того місця ростуть, не те, що у Катрусі.
Тоді я не стрималася і сказала, щоб як так хоче, то най і живе з Катрусею.
Що мені робити? Бо весілля, ще нема а жити вже важко…
Автор – “АанГа”
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Передрук заборонено!