Я виросла в селі. В місто приїхала вчитися і познайомилася з Борисом. Коли справа йшла до весілля, Борис привіз мене на знайомство з мамою. Свекруха прийняла мене доволі тепло. Я ще тоді видихнула з полегшенням.
Ми організували скромне весілля. Гості надарували грошей, тож ми одразу взялися за оформлення іпотеки.
Свекруха запропонувала нам старі меблі з кімнати Бориса та почала підкидати свої “дизайнерські” ідеї. Я постаралася у ніжній формі пояснити свекрусі, що ми хочемо нове ліжко та шафу. Тим більше, що фінанси дозволяють.
– Мам, ці меблі вже на звалище можна викидати. Хочеш я на дачу завезу? – сказав матері Борис.
– Так, ви ж багачі, все новеньке хочете. Я все життя зі старими меблями жила, нічого зі мною не трапилося, — заголосила мама у відповідь.
Свекруха скрізь сувала свій ніс – жодного дня без її порад. То шпалери темні, то підлогу неправильно викладено. Я дуже дратувалась, але Борис захищав маму. Мовляв, вона вже у віці, треба шанобливо ставитись до неї та йти на компроміси.
– Мам, ну не чіпляйся, – спокійно благав Борис.
– Ви розумні, а мама не мудра. Стара. Нічого не розуміє, – ніяк не вгамовувалася вона.
Коли свекруха бачила мої обновки, у неї все починало боліти. Адже нам треба гроші не тринькати, а на чорний день відкладати. Я мовчала. Мої батьки не влізали в наш особистий простір, лише грошима допомагали.
Цей факт теж дратував свекруху, адже її матеріальне становище бажало кращого.
– У твоїх гроші є, от і дають, у мене зайвої копійки нема. Те, що я купую – тобі не подобається, закидаєш очима постійно, – говорила мені свекруха.
Ми намагалися їй допомагати та поважати її думку, незважаючи ні на що. Ми розуміли, що їй просто не вистачає уваги, вона хоче бути важливою та потрібною.
Та моя свекруха здаватися не збиралася. Після появи онука вона ще більше почала вчити нас розуму. То годуєш неправильно, то одягаєш не так, то він репетує, то чому спить.
Звичайно, всім новоспеченим батькам непросто, але ми ж вчимося на своїх помилках. Постійні моралі набридають, як і поради, яких ти не просиш.
Якось я набралася сміливості і сказала:
– Ну, мамо, скільки можна? Я по-вашому справжня нечупара, у якої руки не з того місця ростуть. Давайте, ви дасте мені спокій і більше не будете пхати свій ніс у наші справи. Я втомилася від ваших рекомендацій та закидів.
– Ти глянь на неї! Правду кажуть, що в тихому вирі чорти водяться. Не подобаються мої поради, розумна сильно? Ну добре! Що хочете, те й робіть – ноги моєї більше у цьому домі не буде.
Після цих слів свекруха накинула пальто і грюкнула дверима.
Я розповіла про все Борису. Він не здивувався такому результату подій, адже знав, що який у мами характер. Він спробував залагодити конфлікт із нею, подзвонив, поговорив у спокійній атмосфері. Свекруха ще якийсь час ображалася на мене, а потім заспокоїлася.
Невдовзі ми запросили її на вечерю на знак примирення. За столом усі обговорили та прийшли до взаємного рішення. Я вибачилася, та й мама не стала кривити душею – вибачилася.
Трішки вона змінилася в кращу сторону, і на цьому дякую.
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
Недавні записи
- Ми купили свекру теплу сорочку і три пари шкарпеток, для мами торт і парфуми і поїхали. Та в селі нас чекав сюрприз у вигляді Орисі і дітей. Виявляється, Орися, як повноправна невістка, розгулювала по подвір’ї з телефоном і знімала, як вона казала, “контент”. Ми привіталися і я пішла до свекрухи. Ви собі не уявляєте, яким поглядом вона на мене зиркнула, а потім сказала: “Іноді люди розходяться на деякий час, а потім знову сходяться”. І це вона сказала жінці, яка стоїть перед нею з величезним пузом
- Ввечері я вийшла у двір, а там морозище під п’ятнадцять градусів. Налякалася я і пішла в котельню, ще дров підкинути, в чоловіка нічна зміна, діти вже лягли відпочивати, а я переживала, щоб вода в трубах не замерзла. А тут наш собака вірний, дружок Чарлі, як шмигнув на м’якеньке крісло і не захотів виходити. Та й я не виганяла його, пошкодувала, щоб не змерз. Якби я тільки знала, що то ніч на Андрія, і що нам збитки зроблять, я б навпаки Чарліка залишила на сторожівці
- Після того, як дочка вийшла заміж у Польщі, а мені стало дуже важко, я зібрала всі гроші на той квиток у Краків і стала жити з дочкою і зятем під одним дахом в будинку. Але ось я в своєму меленькому селі. Ніколи не думала, що рідна дитина виставить мене за двері, залишивши без копійки. Мій зять – бездушна людина! Це я зрозуміла давно, ще коли дочка перестала допомагати мені копієчкою. Дивлюся серіали, зрідка спускаюся до холодильника і назад. Мене було не видно і не чути
- Сьогодні за сніданком Катерина Степанівна сиділа засмучена, наче хто з родичів на небеса відправився. Причиною стало те, що гуска “ласти склеїла”. Після в свекрухи піднявся тиск, а коли я його міряла, вона розплакалась, адже вона її виходжувала, годувала, купляла їй вітаміни. Скажу відверто, я в подиві від цієї ситуації. Коли моя донечка потрапила в лікарню, то моя свекруха жодної сльозинки не впустила. Більше того, вона навіть особливо цим не переймалась. Говорила так черство: “Там є лікарі і вони їй допоможуть”
- От знаєте, мені вже й самій 42 роки, не молодість. І коли до мене в Хмельницький їде свекруха, я, само собою, чекаю від Любов Дмитрівни допомоги хоч якоїсь – прибрати, ванну помити, та пиріжків хоч спекти! Так ні, моя – по магазинам, на диван з планшетом, у ванні повалятися з бульбашками. Тільки їсть, спить і гуляє, як на курорті. – Коли вже вечеря буде готова, я зголодніла! Де моя кава? Свекруха вирішила привезти до нас ще свого онука, сина мого чоловіка. І сказала, що я маю готувати його улюблені страви, піцу, гамбургери