Я виросла в селі. В місто приїхала вчитися і познайомилася з Борисом. Коли справа йшла до весілля, Борис привіз мене на знайомство з мамою. Свекруха прийняла мене доволі тепло. Я ще тоді видихнула з полегшенням.
Ми організували скромне весілля. Гості надарували грошей, тож ми одразу взялися за оформлення іпотеки.
Свекруха запропонувала нам старі меблі з кімнати Бориса та почала підкидати свої “дизайнерські” ідеї. Я постаралася у ніжній формі пояснити свекрусі, що ми хочемо нове ліжко та шафу. Тим більше, що фінанси дозволяють.
– Мам, ці меблі вже на звалище можна викидати. Хочеш я на дачу завезу? – сказав матері Борис.
– Так, ви ж багачі, все новеньке хочете. Я все життя зі старими меблями жила, нічого зі мною не трапилося, — заголосила мама у відповідь.
Свекруха скрізь сувала свій ніс – жодного дня без її порад. То шпалери темні, то підлогу неправильно викладено. Я дуже дратувалась, але Борис захищав маму. Мовляв, вона вже у віці, треба шанобливо ставитись до неї та йти на компроміси.
– Мам, ну не чіпляйся, – спокійно благав Борис.
– Ви розумні, а мама не мудра. Стара. Нічого не розуміє, – ніяк не вгамовувалася вона.
Коли свекруха бачила мої обновки, у неї все починало боліти. Адже нам треба гроші не тринькати, а на чорний день відкладати. Я мовчала. Мої батьки не влізали в наш особистий простір, лише грошима допомагали.
Цей факт теж дратував свекруху, адже її матеріальне становище бажало кращого.
– У твоїх гроші є, от і дають, у мене зайвої копійки нема. Те, що я купую – тобі не подобається, закидаєш очима постійно, – говорила мені свекруха.
Ми намагалися їй допомагати та поважати її думку, незважаючи ні на що. Ми розуміли, що їй просто не вистачає уваги, вона хоче бути важливою та потрібною.
Та моя свекруха здаватися не збиралася. Після появи онука вона ще більше почала вчити нас розуму. То годуєш неправильно, то одягаєш не так, то він репетує, то чому спить.
Звичайно, всім новоспеченим батькам непросто, але ми ж вчимося на своїх помилках. Постійні моралі набридають, як і поради, яких ти не просиш.
Якось я набралася сміливості і сказала:
– Ну, мамо, скільки можна? Я по-вашому справжня нечупара, у якої руки не з того місця ростуть. Давайте, ви дасте мені спокій і більше не будете пхати свій ніс у наші справи. Я втомилася від ваших рекомендацій та закидів.
– Ти глянь на неї! Правду кажуть, що в тихому вирі чорти водяться. Не подобаються мої поради, розумна сильно? Ну добре! Що хочете, те й робіть – ноги моєї більше у цьому домі не буде.
Після цих слів свекруха накинула пальто і грюкнула дверима.
Я розповіла про все Борису. Він не здивувався такому результату подій, адже знав, що який у мами характер. Він спробував залагодити конфлікт із нею, подзвонив, поговорив у спокійній атмосфері. Свекруха ще якийсь час ображалася на мене, а потім заспокоїлася.
Невдовзі ми запросили її на вечерю на знак примирення. За столом усі обговорили та прийшли до взаємного рішення. Я вибачилася, та й мама не стала кривити душею – вибачилася.
Трішки вона змінилася в кращу сторону, і на цьому дякую.
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
