Після того, як наш син відгуляв весілля з Аллою, ми з чоловіком ледь зі шкіри не вилізли, щоб їх життя було “кольоровим”. І квартиру їм моєї колишньої свекрухи подарували. І доклали їм на автівку з власної кишені. І взагалі, при першій же нагоді допомагали фінансово. Тому коли син повідомив нам, що розлучається, я ледь зі стільця не впала
– Ви з чоловіком не сильно втручайтеся в життя сина. Бо потім, будете бачити, ніхто того не оцінить, а ще винними будете – сказала мені одного разу моя двоюрідна сестра Оля.
Син Ольги вже встиг розлучитися. І тепер вона не спілкується зі своєю колишньою невісткою. Хоча й раніше вони не дуже ладнали. Просто жили діти у її квартирі та постійно влаштовували “бурі”. Особисто я думаю, що чимала заслуга моєї сестри у розлученні її сина. Навіть поява онука не втихомирила Ольгу.
Так ось, до цього самого онука Ольга взагалі не відчуває тепла. І не допомагає ніяк і не виховує. Всю себе присвячує сім’ї старшої доньки. І цих онуків любить, і фінансово їм допомагає.
У нас теж з чоловіком є ще одна дитина – донька. Але вона ще молода – тільки школу закінчила. Так що я зовсім не проти потоваришувати з невісткою.
Олю,- відповіла я сестрі, – мені хочеться, щоб у сина в сім’ї все було добре. У мене немає бажання бути свекрухою, яка нічого не робить, а лише бурчить. Нехай живуть самі, ну а я з чоловіком по можливості допомагатиму. Докучати їм в мене точно наміру немає.
Оля лише посміхалася, але мені на неї байдуже, оскільки син із дружиною жили дружно. Ми з чоловіком до них не лізли. Я нічого невістку не повчала. Ввічливість та повага – ось і все.
Минув рік і діти нам подарували онучку Оленку. Тоді вже почали просити допомоги. І гроші їм були потрібні, і фізична участь. Все невістку влаштовувало.
Мамулечко, – зверталася вона до мене іноді, – ми з Русланом хочемо в театр сходити. Чи можна до вас Оленку привести?
Мені було приємно проводити час із онукою, як і дідові. Тож іноді дитина у нас по тижні жила. А вони на роботі, то в Карпати поїдуть на вихідні.
– Мам, так сталося, ти тільки не хвилюйся. Алла подала на розлучення, – син прийшов до нас і почав скаржитися на свою дружину, – запевняє, що я безперспективний.
Я ледь до стільця дійшла, щоб присісти. Нашій онучці вже п’ять років. Ми думали, що діти скоро нас знову ощасливлять. Я навіть таке подумати не могла, оскільки все в них було добре.
Як з’ясувалося, за невісткою став доглядати заможний хлопець. Син начальника. Тому Алла зробила свій вибір і втекла від мого сина.
Я набрала Аллу, почала розмовляти. Вона сказала, що не буде проти нашого з онукою спілкування. Але насправді дитину нам більше не давали. Увесь час вона щось придумувала. Навіть син не завжди з донькою міг бачитися.
Як даю грошей, так спілкуюсь із Оленкою, а як ні, так і не дозволяють бачитися.
Нам із дідом взагалі тепер табу. Ну як так? Адже ми завжди у всьому їм допомагали.
Я ж тебе попереджала, – дорікає сестра Оля, – в онуків від сина не варто сильно душу вкладати і допомагати. Ну не засмучуйся. Скоро ваша дочка заміж вийде і будуть вам онуки.
Тільки я і Оленку дуже сильно люблю. Знайомі порадили звернутися до служби опіки. Може, там допоможуть. Навіть не знаю, як бути. Адже це син із нею розлучився, а не ми. Син уже іншу дівчину знайшов собі. Змирився. Просто перераховує аліменти.
Ну, а я що? До суду йти? Там тільки нерви вимотають. Виходить, не вийде нічого. Хай виросте Оленка, тоді сама все вирішить. А я теж пожити собі хочу.
У всіх життя для себе, а нам із дідом що робити?
– Забудьте про нас з Оленкою. У нас тепер з дочкою своє життя. – відповіла Алла на всі наші прохання дати побачитись із онукою. – у нас нова сім’я, чоловік, батько в неї, його батьки приймають Оленку як рідну. Тож нема чого дитині голову крутити.
Значить, правда на боці моєї двоюрідної сестри? Не варто було так прив’язуватися до внучки від сина? Тоді тепер не було б так прикро та шкода?
Від нас тепер нічого не залежить. Чекаємо, чим справа закінчиться. Може, ще все вляжеться. Або дочка онуків подарує – вони від нас точно нікуди не подінуться.
Ось так і живемо…
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua