Важко було, дуже важко!
Після того, як не стало мами, тато також здався. Він був лежачий, і йому був потрібний догляд. Мої два старші брати жили в тому ж селі на сусідній вулиці, а я пішла в невістки за сто кілометрів від дому. – Ти повинна приїхати. Не будемо ж ми біля тата прислуговувати. Не годиться таку роботу чоловікам робити. – Я не сказала ні слова, просто приїхала. Чоловіка залишила на дочку.
Моя мама – молодша в сім’ї. Коли вона народилася, батькам було трохи більше 35. Ще є два старших брата, яких привели на світ в 20 і 22. Мама вийшла заміж в 23. Остання серед своїх однокласниць.
Вона, бідненька, так боялася. Мені завжди розповідала про свої страхи і лаялася, коли я говорила, що раніше тридцяти заміж не збираюся (здалася на рік раніше!).
Її братам батьки побудували окремі будинки, купили трактор на двох і оформили на них дві земельні ділянки. Бабуся пішла з життя раптово, в 71. На маму було лячно дивитися, але найгірше почалося далі. Я тоді була підлітком, а тому пам’ятаю все дуже добре.
Її батька, мого дідуся, прикула до ліжка хвороба. Брати жили на сусідній вулиці, а мама за 100 км, в іншому селі, але вони щодня телефонували і вимагали щоб вона приїхала його доглядати. “Ти – дочка, ти повинна! У нас діти і внуки, а твоя дочка хай сама вчиться готувати і прати”.
Хоча я вміла робити і те, і інше. Просто коли вони починали мене повчати, розверталася і йшла, а двоюрідна старша сестра, яка вчила мене як потрібно жити, за столом і при всіх сказала, що краще б батьки зробили табуретку, ніж її.
Мама поїхала, вона кинула нас з татом і ми пів року жили удвох, але потім тато не витримав. Нудьгував, напевно. Йому було 40, я закінчувала 11 клас, збиралася вступати, а мама як і раніше доглядала за дідусем.
Забрати до себе ми не могли. Брати навідріз відмовлялися відпускати. Та й вдома потрібна була господиня, вони там вирощували картоплю і овочі, а тому потрібно було пильнувати, щоб не крали.
Батько запропонував, щоб вони доглядали по черзі: кожен по тижню і так по колу, але вони не хотіли. “Як ми будемо його купати, міняти підгузки, прибирати, прати. Як ви собі це уявляєте? Щоб мужики прали і готували. До того ж у нас робота. Нам сім’ї потрібно годувати, а не няньками бути”.
А потім вона зателефонувала і плакала. Від втоми вона заснула біля вугільного сараю на мішку, а дідусь в цей час несамовито кричав на весь будинок – хотів чаю і на вулицю. Середній брат на маму дуже розсердився…
З огляду на те, що батько жодного разу голос не підвищив, вона злякалася і зателефонувала. Ми приїхали. Худа і з раненою губою. Забрали. Брата не знайшли, він просто сховався.
Від знайомих ми дізналися, що до дідуся вони стали ходити по черзі, але через три тижні він пішов з життя.
Меблі вони забрали собі. Будинок і прибудови розібрали ще до прийняття спадщини. Так мама і не претендувала. Город продали сусідам, а на ділянці зараз пустир, порослий травою.
Раз в 2-3 дня вони телефонують і розповідають як у них все погано. Іноді надсилають повідомлення, пригадують мамі, як вона кинула напризволяще батька. Мама досі не може себе пробачити!
А я радію, що одна в сім’ї, тому що коли ділять спадщину і лежачих, що стали тягарем, батьків, найближчі люди перетворюються на чудовиськ. Мені не страшно залишитися одній після відходу батьків, мені страшно, коли залишаються з такими родичами.
Фото ілюстративне – pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
