Після того, як Віктор пішов, я вирішила дати собі ще один шанс, і сходила на розмову до його мами, майбутньої свекрухи. Анастасія Григорівна навіть не запросила мене в квартиру. На самій сходовій клітці висловила мені все, що було у неї в голові. Хоча все це й не правда. Не знаю з чого вони взяли, що ця дитина не Віктора. Це лише згодом я зрозуміла причину такого різкого перевороту.
Віктор був справжнім джентльменом з першого дня нашого знайомства. Він був дуже галантним, дарував мені дорогі подарунки, але що важливіше, ніколи не шкодував на мене часу. Яка дівчина встоїть перед такими залицяннями?
Ми зустрічалися вже понад пів року, коли я дізналася, що при надії. Звичайно, спочатку я сама злякалася. У найближчому майбутньому ми не планували стати батьками, і ця новина була як грім серед ясного неба. Але пізніше я почала відчувати справжнє щастя.
Я була закохана у Віктора по вуха, бачила його батьком наших майбутніх дітей. Коли я дізналася, що ношу дитя, одразу побігла потішити його. Приготувала вечерю і з нетерпінням чекала, коли він повернеться з роботи. Але як тільки я озвучила радісну, як мені тоді здавалося, новину, раптово отримала у відповідь “дивину”: “Ця дитина не моя !”
“А чия ж вона може бути?” — заперечила я, коли до горла вже підкочував ком від образи на таку заяву з його вуст. Але через секунду переді мною стояв зовсім не той Віктор, якого я знала. Хлопець почав обурюватися, що це не його питання і він ще не готовий стати батьком. Наговорив ще купу дивних слів, грюкнув дверима і пішов, навіть не давши мені висловитись.
Спочатку у мене в голові не вкладалося, що хлопець відмовився приймати нашу дитину. Подумала, що він просто налякався, як і я на самому початку. Вирішила піти до його мами. Думала, хоч вона зрозуміє мене та підтримає. Але Анастасія Григорівна навіть на поріг мене не пустила. Що ж, тепер я навіть рада, що ця жінка не стала моєю свекрухою.
Якийсь час мій колишній хлопець зі своєю матір’ю ще поливали мене брудом. Стверджували, що я нагуляла малюка і тепер намагаюся змусити Віктора взяти на себе відповідальність за дитину. Якось оговтавшись від всього, я вирішила рухатися далі.
Нині моєму сину вже три роки. Сергійко дуже активний та допитливий. Не можна сказати, що з ним просто, але я жодного разу не пошкодувала, що наважилася його самостійно виростити. Майже всі ці роки про Віктора я й не згадувала. Він з’явився лише одного разу і, звичайно, не з гарного приводу.
Виявилося, що після мене в нього з’явилася нова дівчина. Але незабаром після початку їхніх стосунків Віктор підхопив якусь недугу, після чого втратив можливість стати батьком. Дізнавшись про це, нова пасія швиденько проміняла його на більш перспективного, у всіх сенсах, нареченого.
До мене колишній з’явився з пропозицією одружуватися і ростити сина разом. Хтось може і скаже, що синові потрібний батько. Але я вважаю, що точно не такий, як Віктор. Тому я одразу попрощалася з ним. Сергійка він так жодного разу і не бачив.
Як гадаєте, чи правильно я вчинила?
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
