Після того, як я повідомила Максиму, що ми скоро станемо батьками, він запросив мене у дорогий ресторан. Я з цього приводу одягла найкращу сукню, накрутила локони і зробила вечірній макіяж. Навіть взула підбори, яких останнім часом терпіти не могла. Я ж то була впевнена, що коханий зробить мені пропозицію руки та серця.

Мене звати Мирося. Мені тридцять два роки. Вже чотири роки я живу цивільним шлюбом із Максимом. В нас все дуже добре.

Живемо ми просто чудово. Максим має свою двокімнатну квартиру, яку він отримав у спадок багато років тому. У цій квартирі ми живемо. Максим – дуже хороший: він уважний, ніжний та дбайливий. Він дуже любить мене, і він зовсім не дивиться на інших жінок. А ще мій Максим – щедрий. Він дуже добре заробляє та віддає мені всі гроші, які заробляє.

– Ми з Іриною хочемо в суботу поїздити по торгових центрах. Їй треба купити собі сукню, щоб піти в ресторан на ювілей брата! – повідомила я якось Максиму.

– Добре! Ти собі теж купи гарну сукню!

– Але ж у мене й так багато суконь!

– Суконь гарних багато не буває! Хіба я не правий? – сміється Максим.

Ось як його можна не любити?

Він так зворушливо доглядав мене, коли я погано почувалася. Навіть їздив вночі в аптеку.

Коли псувалась погода, то Максим завжди приїжджав і забирав мене з роботи. До магазину за продуктами ми завжди їздили разом. За всі роки, що ми прожили разом, я ніколи не принесла сама додому важкий пакет із продуктами. Це завжди робить лише Максим. Він дуже добре дбає про мене, і він дуже уважний до мене.

Єдине, через що ми з ним часто сперечаємося – це те, що він не хоче на мені одружитися.

– А раптом я буду при надії? Що тоді? Я не хочу ростити свою дитину без батька!

– Чому без батька? Я ж нікуди не подінусь! Я ж завжди буду поруч! А одружуватись я не хочу. Навіщо нам ця формальність? Кому взагалі потрібний цей штамп у паспорті?

Загалом, знайти рішення, яке влаштовувало б нас обох, ми так і не могли. Тому розмова закінчувалася завжди нічим.

Але місяць тому все змінилося. Я дізналася, що скоро стану мамою. Розповіла про це Максиму. Він дуже зрадів, подарував мені величезний букет троянд і влаштував романтичну вечерю в ресторані. Я так сподівалася, що він запропонує мені стати його дружиною. Але цього не сталося. Я дуже образилася і розлютилася.

– Я “щось” зроблю, якщо ти на мені не одружишся!

– Але я люблю тебе і дуже радий, що у нас буде з тобою дитина! Адже я хочу цю дитину!

– То одружись зі мною, і я подарую тобі дитину!

– Ні! Одружуватися я не хочу!

– Тоді жодної дитини не буде!

Як сказала, так і зробила. Чому? А тому що я не маю жодних гарантій на майбутнє! Квартира належить лише Максиму. Якщо ми розбіжимося, мені доведеться орендувати житло, і на аліменти я розраховувати не можу. Такий варіант мене зовсім не влаштовує.

Після того як Максим дізнався, що я зробила, він зі мною навіть не розмовляє. Спимо ми тепер у різних кімнатах. Що буде далі, я не знаю.

Я дуже люблю Максим і не хочу його втратити. Але його небажання на мені одружуватися просто знищує наші стосунки.

Якщо штамп у паспорті не відіграє жодної ролі, то чому його просто не поставити та не жити спокійно? Ми не можемо знайти компромісу.

Що ж буде далі? Невже ми розлучимося?

Ситуація просто зайшла в глухий кут…

Що скажете з цього приводу?

Фото ілюстративне