Я був зовсім маленьким, коли вдома з’явився телефон – один із перших телефонів у нашому місті. Пам’ятаєте такі громіздкі ящики-апарати?
Я був ще занадто малий на зріст, щоб дотягнутися до блискучої трубки, що висіла на стіні, і завжди дивився, як мої батьки розмовляли по телефону.
Пізніше я здогадався, що всередині цієї дивовижної трубки сидить чоловічок, якого звуть: Оператор, Будьте Ласкаві. І не було на світі такої речі, якої б чоловічок не знав.
Оператор, Будьте Ласкаві знала все – від телефонних номерів сусідів до розкладу поїздів.
Мій перший досвід спілкування з цим джином у пляшці стався, коли я був один удома та пошколив пальчик молотком. Плакати не було сенсу, бо вдома нікого не було, щоб мене пожаліти. Але мені було досить боляче. І тоді я приставив стілець до трубки, що висить на стіні.
– Оператор, Будьте Ласкаві.
– Слухаю.
– Знаєте, я вдарив пальчика молотком.
І тоді я заплакав, бо з’явився слухач.
– Мама вдома? – Запитала Оператор, Будьте Ласкаві.
– Нема нікого, – промимрив я.
– Є лід у хаті?
– Так.
– Чи зможеш відкрити ящик із льодом?
– Так.
– Приклади шматочок льоду до пальчика, – порадив голос.
Після цього випадку я дзвонив Оператору, Будьте Ласкаві з будь-якого випадку. Я просив допомогти зробити уроки і дізнавався у неї, чим годувати хом’ячка.
Якось наша канарка більне не заспівала, вона не рухалася у своїй клітці. Я одразу зателефонував Оператору, Будьте Ласкаві і повідомив їй цю сумну новину. Вона намагалася заспокоїти мене, але я був невтішний і запитав:
– Чому так має бути, що гарна пташка, яка приносила стільки радості нашій родині своїм співом, повинна була перетворитися на маленьку грудку, вкриту пір’ям, що лежить на дні клітки?
– Хлопчику, – сказала вона тихо, – завжди пам’ятай: є інші світи, де можна співати.
І я якось одразу заспокоївся.
Наступного дня я зателефонував, наче нічого не сталося, і запитав, як пишеться слово fix.
Коли мені виповнилося 9, ми переїхали до іншого міста. Я сумував за Оператором, Будьте Ласкаві і часто згадував про неї, але цей голос належав старому громіздкому телефону в моєму колишньому будинку і ніяк не асоціювався у мене з новим блискучим телефоном на столику в холі.
Підлітком я теж не забував про неї: пам’ять про захищеність, яку давали ці діалоги, допомагала мені в моменти подиву і розгубленості.
Вже дорослим я зміг оцінити, скільки терпіння та такту вона виявляла, розмовляючи з малюком.
Через кілька років після закінчення коледжу я був проїздом у своєму рідному місті. У мене було лише півгодини до пересадки на літак.
Не роздумаючи, я підійшов до телефону-автомата і набрав номер:
І диво – її голос, такий знайомий, відповів. І тоді я запитав:
– Не скажете, як пишеться слово fix?
Спочатку – довга пауза. Потім була відповідь, спокійна і м’яка, як завжди:
– Думаю, що твій палець уже загоївся до цього часу.
Я засміявся:
– О, це справді ви! Цікаво, чи ви здогадувалися, як багато означали для мене наші розмови!
– А мені цікаво, – вона сказала, – чи знав ти, як багато твої дзвінків означали для мене? У мене ніколи не було дітей, і твої дзвінки були для мене такою радістю!
І тоді я розповів їй, як часто згадував про неї всі ці роки, і запитав, чи можна нам побачитись, коли я приїду в місто знову.
– Звичайно, – відповіла вона. – Просто зателефонуй і поклич Саллі.
Через три місяці я знову був проїздом у цьому місті.
Мені відповів інший, незнайомий голос:
– Оператор.
Я попросив покликати Саллі.
– Ви її друг? – спитав голос.
– Так, дуже старий друг, – відповів я.
– Мені дуже шкода, але Саллі не стало тижнів тому.
Перш ніж я встиг повісити трубку, вона сказала:
– Зачекайте хвилинку. Вас звуть Пол?
– Так.
– Якщо так, то Саллі залишила записку для вас на той випадок, якщо ви зателефонуєте. Дозвольте мені прочитати вам? Так, у записці сказано:
«Нагадай йому, що є інші світи, де можна співати. Він зрозуміє».
Я подякував їй і поклав слухавку.
Автор – Пол Віллард
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
