Сестра в той час була в районному центрі по справах, де я винаймаю квартиру, ось я й вирішила викласти їй все, що думаю про ситуацію з батьками.
– Віко, та інші батьки з пенсії ще дітям і онукам допомагають, а ти кажеш мені зі своєї зарплати їм частку ділити? Та в нас з чоловіком діти, яких треба на ного ставити. Це ти в нас для себе живеш, ось і допомагай, як так сильно хочеш, – відповіла мені Оксана.
Я різне надіялась почути, але не це, чесне слово.
Нас у батьків троє дітей. Найстарша Оксана, середущий брат Андрій і наймолодша я – Вікторія.
Оксана рано вийшла заміж. Батьки допомогли молодій сім’ї з будинком. Єдине, в чому вони прорахувалися, це те, що будівництво велось на подвір’ї свекрів.
Не довго вони разом прожили в цій хаті, бо розлучилися, коли моєму племіннику Богдану було сім рочків.
Хату і все що в хаті, Оксана залишила чоловіку і його батькам. Чорноротими ті були, але сьогодні я не про це.
Через три роки Оксана вдруге вийшла заміж. Чоловік в неї хороший, тільки сина від попереднього шлюбу той не хотів сильно забезпечувати.
Ось Оксана і мусіла давати собі раду, але невдовзі завагітніла і подарувала Івану донечку, а через три роки і синочка.
Завжди Оксана бурчала на батьків, що ті не допомагають їй фінансово. А звідки вони моли брати ті гроші? Батьки живуть все життя в селі, важко працюють, щоб хоч якось вижити. Я ніколи сестру і її претензії не розуміла.
Брат наш одружився в Хмельницьку область. Часто їздив на заробітки то в Чехію то в Польщу. В них з Лідою двоє дітей, які вже дорослі і самостійні.
Брат купив дітям по квартирі, з дружиною їздять на окремих автівках, недавно з Буковелю повернулися.
Після того, як він вислав мені на вайбер щасливі фото з відпочинку, я запитала, чи не хоче він трішки допомогти батькам. Відповідь була така:
– А що їм на старість треба, нове пальто чи чоботи? Нехай доходжують те, що мають. Ми дітям маємо допомагати. Дві пенсії мають? Мають! Ти в нас одна без сім’ї і дітей, гроші не маєш куди вкладати, ось і підкидай батькам, раз так сильно хочеш.
Але розумієте, в чому питання. Я працюю, але свого житла не маю, хоч мені вже сороківка на носі. Не маю я і сім’ї, хоча ще дуже надіюся її створити. Та незважаючи ні на що, я не можу дивитися, як батьки шкодують купити собі 200 грам ковбаси чи сиру.
Я стараюся час від часу приїхати до них і купити найнеобхідніших продуктів, бо знаю, що ті самі не куплять.
А ще річ в тім, що ми ще років з десять тому всі сиділи за столом і батьки сказали, що хату, в якій вони живуть, вони поділять порівну між трьома дітьми, бо сильно в тому житті нікому не допомогли.
Чомусь вони не рахують хату Оксани, яку вона подарувала колишньому чоловіку, за допомогу. Там стільки грошей було вложено.
Те саме і сину. Андрій коли бізнес розпочинав, вони всі відкладені гроші йому віддали. Лише мені, найменшій, нічого не лишилося.
Мені трішки образливо. Бо як допомагати батькам, то вони не хочуть, а як прийдеться частку ділити, то всі збіжаться.
Ну хіба я не права?
Автор – Наталя У
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
