iBilingua

Сестра в той час була в районному центрі по справах, де я винаймаю квартиру, ось я й вирішила викласти їй все, що думаю про ситуацію з батьками.

– Віко, та інші батьки з пенсії ще дітям і онукам допомагають, а ти кажеш мені зі своєї зарплати їм частку ділити? Та в нас з чоловіком діти, яких треба на ного ставити. Це ти в нас для себе живеш, ось і допомагай, як так сильно хочеш, – відповіла мені Оксана.

Я різне надіялась почути, але не це, чесне слово.

Нас у батьків троє дітей. Найстарша Оксана, середущий брат Андрій і наймолодша я – Вікторія.

Оксана рано вийшла заміж. Батьки допомогли молодій сім’ї з будинком. Єдине, в чому вони прорахувалися, це те, що будівництво велось на подвір’ї свекрів.

Не довго вони разом прожили в цій хаті, бо розлучилися, коли моєму племіннику Богдану було сім рочків.

Хату і все що в хаті, Оксана залишила чоловіку і його батькам. Чорноротими ті були, але сьогодні я не про це.

Через три роки Оксана вдруге вийшла заміж. Чоловік в неї хороший, тільки сина від попереднього шлюбу той не хотів сильно забезпечувати.

Ось Оксана і мусіла давати собі раду, але невдовзі завагітніла і подарувала Івану донечку, а через три роки і синочка.

Завжди Оксана бурчала на батьків, що ті не допомагають їй фінансово. А звідки вони моли брати ті гроші? Батьки живуть все життя в селі, важко працюють, щоб хоч якось вижити. Я ніколи сестру і її претензії не розуміла.

Брат наш одружився в Хмельницьку область. Часто їздив на заробітки то в Чехію то в Польщу. В них з Лідою двоє дітей, які вже дорослі і самостійні.

Брат купив дітям по квартирі, з дружиною їздять на окремих автівках, недавно з Буковелю повернулися.

Після того, як він вислав мені на вайбер щасливі фото з відпочинку, я запитала, чи не хоче він трішки допомогти батькам. Відповідь була така:

– А що їм на старість треба, нове пальто чи чоботи? Нехай доходжують те, що мають. Ми дітям маємо допомагати. Дві пенсії мають? Мають! Ти в нас одна без сім’ї і дітей, гроші не маєш куди вкладати, ось і підкидай батькам, раз так сильно хочеш.

Але розумієте, в чому питання. Я працюю, але свого житла не маю, хоч мені вже сороківка на носі. Не маю я і сім’ї, хоча ще дуже надіюся її створити. Та незважаючи ні на що, я не можу дивитися, як батьки шкодують купити собі 200 грам ковбаси чи сиру.

Я стараюся час від часу приїхати до них і купити найнеобхідніших продуктів, бо знаю, що ті самі не куплять.

А ще річ в тім, що ми ще років з десять тому всі сиділи за столом і батьки сказали, що хату, в якій вони живуть, вони поділять порівну між трьома дітьми, бо сильно в тому житті нікому не допомогли.

Чомусь вони не рахують хату Оксани, яку вона подарувала колишньому чоловіку, за допомогу. Там стільки грошей було вложено.

Те саме і сину. Андрій коли бізнес розпочинав, вони всі відкладені гроші йому віддали. Лише мені, найменшій, нічого не лишилося.

Читайте також: Коли я на Великдень повернулася з Італії, дочка попросила мене зупинитися з тими заробітками. – Мамо, пожий для себе. В нас все є. – І це було правдою. Дочка не тринькала гроші, які я висилала багато років, а вкладала їх у свою квартиру і в будиночок в селі. Я послухалася, але проживши разом з рідними три місяці, знову повернулася до Італії. Родичі мене засуджують. Кажуть, що проміняла здорову дочку на хвору. Але мені байдуже. Головне, що Настя на моїй стороні

Мені трішки образливо. Бо як допомагати батькам, то вони не хочуть, а як прийдеться частку ділити, то всі збіжаться.

Ну хіба я не права?

Автор – Наталя У

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

Передрук категорично заборонено!

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!