Після весілля син почав просити мене переїхати в напівпідвальне приміщення Каті, а вони переберуться до мене. Але я не хочу на старість літ в чужі стіни селитися. Я відмовилася, але через незручність перед дітьми, запросила їх в свою квартиру, виділивши кімнату. З перших днів взялись вони мене “дзьобати”. А сваха недавно сказанула: “Чого ви молодим дорогу не уступите? Я б з вас орендну плату не брала”
В мене єдиний син, чоловіка п’ять років тому не стало. Віктор останні три роки був лежачим. Сильно я з ним намучилась. Тому хоч тепер хотіла пожити в своє задоволення. Але єдиний син не дає мені спокою, хоч Василю вже 37 років.
Я пізно його привела на світ. Леліяли ми з чоловіком свого Василька. Весь світ хотіли до ніг приложити. Вчився в школі гарно, але коли закінчив школу, то були друзі і гульки в голові, а не навчання. Ледь я його вмовила, щоб хоч якийсь технікум закінчив.
Він хотів відразу йти на роботу, як його друзі і гроші мати, щоб потім ними тринькати.
Я живу в квартирі, яку разом придбали з чоловіком. Тут і виріс наш Василько.
Всі мої подруги вже своїх дітей давно заміж повидавали, чи одружили, а мій все тягнув з тою справою. Жив він зі мною. Я ж надіялась, що попадеться хороша кандидатура і він нарешті з’їде від мене. Але не тут то було.
Дівчат він мав, навіть час від часу приводив на знайомство, але все щось йому не підходило.
Коли я побачила його Катерину, з якою він зустрічався десь пів року, то щиро надіялася, що і ця дівчина з ним не на довго. Та Катька вчепилася в нього, а якщо точніше, то в мою двокімнатну квартиру, ногами і руками.
Як би я цього не хотіла, дійшло в них до весілля. Забаву зробили на сорок людей, невеличку, бо ні свати, ні я, не мали грошей на щось серйозніше.
Катька, невістка моя, з багатодітної сім’ї. Вона сама старша. І жила вона у квартирі бабусі, коли пішла вчитися. Хоча, це квартирою не назвеш.
Це напівпідвальне приміщення, комірчина, де до вікна годі й добратися.
Я відразу ж спитала дітей, ще до весілля, де вони планують жити. А сваха моя каже” “Як ви будете такі добрі, то переїдете в квартиру Каті, а діти нехай у вашій живуть. В них, дай Бог, скоро дітки підуть”.
Я ж думала, вона жартує, але ж ні.
Це було якесь свято. Прийшли вони до мене на обід. Катя якось дивно поводилася, все дивилася на Василя. А потім почала проситися, щоб я звільнила їм свою квартиру.
– Ми на свою не заробимо, а жити молоді в таких умовах не можна. В нас друзі, їх треба десь запросити. А вам яка різниця де жити? Магазин поруч є, і вже добре!
І ви знаєте, я мала необережність запросити їх до себе, виділивши одну кімнату. Я не планувала з’їжджати, а чимось допомогти дітям хотілося.
З перших днів Катька почала мною командувати. На кухню я не мала права зайти, хліба не мала права врізати, бо дрібки…
Я вже потайки просила Василя, щоб або переїжджали до себе, а як не подобається, йшли на орендовану.
В мене немає з ними життя. Я ні подруг на каву не запрошу, ні не розслаблюся перед телевізором. Все я їм заважаю.
Зараз Катька при надії. На роботу не ходить, і весь час мене “дзьобає”.
Я вже сил не маю…
Недавно свасі вирішила пожалітися, а вона каже, що якби я хотіла кращого і для себе і для дітей, то б давно була на цій квартирі Каті. А потім додала, що з мене оренду брати не буде, бо то її квартира, виявляється.
Я ще на старість літ по чужих квартирах не тинялася.
А як ви вважаєте, я правильно роблю, що не ступаюся зі своєї квартири, чи все ж треба уступити місце молодим?
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua