iBilingua

Діти про нас з чоловіком ніколи не дбали, хоча ми все для них робили. І ось тепер, коли я почала отримувати посилки з Америки, від дітей своєї сестри, яка там живе вже давно, вони почали придобрюватися.

Нас в сім’ї було семеро. Я наймолодша, а Гані, що в Америці – 97 років на даний час. Ми бачимось тепер по скайпу і навіть стараємось поговорити, хоча один одного не розуміємо. Вона маленькою туди потрапила. Знає декілька слів українською, але самі розумієте, вік такий, що голова не так працює, навіть в мене, мовчу вже за Ганю.

З нас семеро залишились на тому світі ми двоє… Старша і наймолодша.

Коли вона була молода, то висилала нам часто посилки. Ми, а особливо діти, так чекали, коли чоловік внесе в хату ту величезну коробку. В нас тоді таких продуктів і одягу не було. І син і дочка ходили вибрані, як ніхто інший.

Ми їли різні паштети, тушонки, їхні макарони. Сестра нас сильно виручала свого часу. Ми з чоловіком працювали на заводі, де часто затримували зарплату.

Потім, коли сестра вже стала не така жвава, посилки ставали все рідшими, а потім і зовсім припинилися. В той час телефонів не було, зв’язку ми, як такого, не підтримували.

Правда, дітям на весілля вона перевела гроші, і то сума була чималенька.

Вже напевне років десять, а то і більше, ми нічого від них не отримували.

Діти наші живуть окремо. Син працює інженером, невістка в медицині. Дочка має свій продуктовий магазин, зять також пристойну роботу.

Діти при грошах, але щоб нам з чоловіком допомогти, то такого в них нема. Якось треба було Андрія мого звозити в клініку. В державній того не робили, треба було в приватну і то в інше місто їхати. Син завіз тата на своїй автівці.

Я йому дала дві тисячки, але все надіялась, що син за все заплатить. Той провернувся з двісті гривнями. Син в той час “відвернувся”.

Чоловік ще сказав: “Ну, за бензин не поминався і вже добре!”.

Дочка як приїжджає, то може принести нам два лимони, печиво “Марія” і цукерок смоктунчиків. Я ніколи не поминалася нічого, аби здоров’я було.

Але після повномасштабного вторгнення з нами зв’язалися мої племінники. Вони вже також в літах, але сказали, що будуть нам допомагати. Ось і почали вони посилки нам слати. В нас таке тоже вже є, та все рівно приємно, що не забувають про нас, що час важкий.

І ось як тільки Лариса про ці посилки дізналася, зразу ж почала навідувати і підлещуватися. Все дзвонить і питає, чи часом не гроші вони нам пересилають.

А навіть якби гроші? Хіба вони на них заслужили. Знаю, що навіть дочка знайшла в інтернеті рідню. Ніколи не спілкувалася, а тут почала їм дзвонити, писати, вітати з американськими святами. Надіється, може якийсь спадок перепаде, чи що.

Читайте також: Син купив собі і Наталі по крутій машині, почав будувати царську дачу. Я ще хотіла, щоб він все оформляв на мене, але син і слухати не хотів. Він довіряв Наталі, хоч там здалека було видно, що кине вона його при слушній нагоді. Дванадцять років вони прожили разом. Наталя до того дня ретельно готувалася. Все в неї було прораховано. Я таки зустріла її в місті і “вилила” свою душу. Людина і дня не пропрацювала, а роток роззявила на все і зразу

Дивно мені. Невже вони, такі бізнесмени, ще чекають тих американських макаронів чи печива?

Тепер від сина і дочки спокою нема. Все хочуть вивідати в нас, коли наступна посилка приїде.

Я вже сказала чоловіку, що навіть говорити їм нічого не будемо. Біля нас живе чоловікова племінниця. Не раз і в магазин сходить і вікна помиє. Вона більше на щось заслуговує, ніж рідні діти.

Автор – Наталя У.

Передрук заборонено!

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua