За свого Грішу я вийшла заміж, коли мені було вже двадцять три роки. Познайомились ми на весіллі у моєї сусідки. Григорій мій був родичом нареченого.
Сам не місцевий а з Карпатського регіону. Це далеко від нас. Тому через відстань ми позустрічались зовсім мало, а потім вирішили стати на рушничок щастя, адже не хотіли вже один без одного жити.
Григорій взяв мене до себе в невістки, а я радо погодилась. Дома я почувалась в себе не дуже комфортно, адже батько мій часто “балувався біленькою”, а це постійні “бурі” вдома з мамою. Мені хотілось чим швидше з дому втекти.
Наші стосунки з Григорієм розвивались дуже гарно. Чоловік в домі вмів все зробити. Адже за професією мій коханий був столяром.
В нас в хаті майже всі меблі були ручної роботи, я цим пишалась і завжди хвалилась мамі, щоб ця пораділа за мене.
Все би було чудово у нас, я привела на світ двох чудових синочків, чоловік завжди мріяв про синів. Та зі свекрухою мені не зовсім пощастило.
Вона у мене була ще тою фіфою. Працювала на керівній посаді в міністерстві освіти, постійно при параді, додому приходила лише поспати і поїсти.
У мого чоловіка є ще молодший брат, на той час, як ми побрались, йому було лише одинадцять років, а також старша сестра, яка вже була заміжня і жила окремо в іншому місті. Ця дуже схожа до моєї свекрухи, панянка хоч куди.
Свекор на той час вже понад два роки, як покинув цей світ, тому Гріша відчував відповідальність за маму і брата.
А я стала заручницею цих обставин. На плечах нашої сім’ї, завжди сиділа свекруха і її найменший синочок.
Весь цей час мені потрібно було готувати їсти на велику сім’ю, що мене дуже втомлювало і в певний момент в нас з чоловіком на цьому етапі виникли суперечки.
Чоловік мене зрозуміти не захотів. Тому я зібрала речі і синів і повернулась жити до своїх батьків. Легше жити з непутьовим батьком, ніж зі свою свекруху та її синочком.
Григорія я кликала з собою, та він спершу відмовлявся, але згодом все ж таки прийняв рішення переїхати до нас.
Тут з моїми батьками, Гріша не зміг зжитися, адже батькові “захоплення” Грішу сильно дратували. Тому кілька років він метався то туди то сюди.
Якось я і не помітила, як мій Гріша почав заглядати до чарки. Таким він мені і моїм дітям точно вже був не потрібен. Після кількох “бурь” ми все ж таки вирішили, що житимемо окремо.
Моя мама на той час дуже допомагала мені з дітьми, хоч було і важко та з такою підтримкою я давала собі ради. Тай в селі з не пропадеш. Завжди є якась городина, для приготування їжі завжди знайдуться продукти вирощені власноруч.
Коли моїм синам було дев’ять і одинадцять я дізналась що з Григорієм стався нещасний випадок.
Лише тоді я зрозуміла, що більше не зможу його повернути, а відтак, втратила чоловіка і батька своїх дітей – назавжди.
Чи змінилось би наше життя, якби я ще трішки потерпіла? Я вже цього не дізнаюсь.
В свої тридцять шість я стала вдовою. Я маю велику надію, що своєю історією я надихну молоді пари, боротися за своє сімейне щастя. Працювати над стосунками і шукати компроміси.
Щоб потім не було запізно і ви не втратили один одного – назавжди.
Автор – Успішна Емма
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
