Пів року тому батько чоловіка, мій свекор Петро Іванович відійшов у інший світ, не залишивши заповіту, а чоловік тепер не хоче отримувати свою частку спадщини. Ну як так можна у такий час, як зараз!
Ми із чоловіком Дмитром разом уже майже 20 років. Весь цей час живемо мирно, без конфліктів. Він у мене золота людина, таких ще треба пошукати. Але іноді його впертість зводить мене з розуму і вводить в ступор.
Особливо я не розумію свого Діму, коли справа стосується його ж блага. Мені здається, що зараз він робить велику помилку через свою впертість. Але почати варто не з того.
Мого чоловіка виховувала лише мати. Батько пішов із сім’ї, коли Дімі був рік. Аліменти той платив справно, але спілкування не прагнув. У новому шлюбі у нього дуже швидко з’явилися двоє дітей. Про першого сина він ніби й забув.
Дмитро усе життя хотів спілкуватися із батьком. Сам йому дзвонив, виявляв ініціативу. Але той відповідав холодністю, а сам ніколи не цікавився життям сина. Навіть на наше весілля прийшов якось неохоче. Побув година на урочистості і пішов собі.
А пів року тому батька чоловіка не стало. Він пішов швидко та раптово. Це всім стало несподіванкою. Особливо для мого чоловіка, хоч він ніколи і не отримував належної любові від батька. Але сам його дуже любив. Ця новина його підкосила. Він тільки зараз почав потроху приходити до тями і оговтуватися.
Після себе свекор не залишив жодного заповіту. Все трапилося дуже раптово. Однак за життя він встиг нажити багато. У нього залишилася трикімнатна квартира, будинок у селі та однокімнатна квартира в новобудові.
Вже мовчу про те, що кожен з дітей свекра від другого шлюбу має свою квартиру. Я не намагаюся лічити його гроші, проте в батьковому спадку є частка мого чоловіка.
Днями я заговорила з Дмитром про це. Адже він теж законний спадкоємець, має право претендувати бодай на якусь частину спадщини. Я думала, що він це розуміє. Але він і чути про це нічого не хоче.
Діма каже, що взагалі не збирається втручатися у розділ спадщини. Адже вони все це нажили з другою дружиною. Нехай їм усе й залишається.
Однак я не погоджуюся. Мені здається, він робить помилку. Я розумію, що ні на що суттєве розраховувати не доводиться, але хоч якісь гроші Діма міг би отримати. Адже нам вони зараз дуже стали б у нагоді. Наші діти навчаються у школі, іпотеку виплачуватимуть ще кілька років. Та й свекруха трохи захворіла, треба їй помагати. Загалом не завадили б зайві фінанси, особливо в такі часи. як зараз.
Але Діма уперся і категорично проти. Він не слухає моїх аргументів. Говорить, що не хоче конфліктів. Але яка різниця, якщо ми ніколи не спілкувалися з цими людьми і надалі не збираємося родичатися?
Невже не можна постояти за себе та отримати те, що тобі належить? Хіба я не права? Як мені донести чоловіку, що він не повинен втрачати шанс отримати теж щось з батькогового надбання?
Фото – спеціально для ibilingua.com.
Передрук без посилання на ibilingua.com забаронено.
