iBilingua

Пів року тому ми позичили сестрі Василя 20 тисяч гривень. З роботою щось не ладилося, а оренда в Києві чималенька. Ми тримали ці гроші на “чорний день”. І ось недавно я говорила з Катериною по телефону, і вирішила натякнути про боржок. Такої реакції я не чекала. Мало того, через дві години мене набрала з претензіями свекруха. Виявляється, я серця не маю.

Ми позичили сестрі чоловіка гроші, але вже більше ніж пів року минуло, а про те, щоб хоч половину нам віддати, мови нема. Більш того, свекруха нас звинуватила в тому, що в нас нема душі.

Ми з чоловіком середньостатистична сім’я. Василь працює на хліб заводі, я секретарем в сільській раді. Живемо в селі. Після весілля деякий час жили зі свекрухою, оскільки добудовували куплену хату і робили ремонт.

Виховуємо двох синів.

Сестра Василя Катя вийшла заміж і переїхала з чоловіком до Києва.

В них дочка трьох років. Вона поки ніде не працює, а чоловік в якійсь будівельній компанії менеджер по продажах.

І ось пів року тому Катерина в сльозах подзвонила і попросила позичити їм 20 тисяч гривень.

З роботою у чоловіка не виходило, а за квартиру (вони живуть на орендованій), платити треба.

Ну, подумали ми з чоловіком, з ким не буває. Всі ми люди, час важкий. І якщо чесно ми ці гроші тримали на “чорний день”, бо самі не знаємо, що завтра буде. Але Василь наполіг, що сестрі треба допомогти. Хто каже, як не ми.

І ось вже з листопада 2022 минуло пів року, а про “віддавання” ніхто й не заїкається.

Я недавно дзвонила їм, і при нагоді попросила, щоб хоч половину суми віддали зараз, але Катя чітко дала зрозуміти, щоб найближчим часом ми і не чекали.

А буквально через пару хвилин зі мною зв’язалася свекруха.

– У тебе вза6алі серце є? Такий важкий час! Ти ж бачиш, що в Києві зараз твориться! Коли будуть мати лишні, то віддадуть, а як ні, то ні. Ви хоч свій дах над головою маєте, а моя Катруся повинна орендарям таку суму платити.

Читайте також: Чоловік просить, щоб я знову пакувала чемодани і їхала на заробітки в Італію. Я тільки від цього відійшла. Десять років пробула на чужині. Купила старшому сину квартиру, молодшому залишаємо будинок з ремонтом в селі, хоча він і цього не заслужив. Просто мої хлопці звикли жити на всьому готовому

Але чи я їй винна? Та ми коли хату будували, я собі у всьому відмовляла, і не тільки собі, а й дітям. Купували найнеобхідніше.

Правду люди кажуть, хочеш нажити собі ворога, позич гроші.

Автор – Наталя У

Передрук заборонено!

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua