Півроку тому моє життя змінилося безповоротно. Не стало мого коханого чоловіка. Богдан був офіцером і не повернувся з Харківщини. Йому тільки-но виповнилося 40 років.

Я овдовіла з двома дітьми на руках, тепер я не знаю, як мені справлятися далі. Тому що окрім очевидних проблем, щодня я борюся зі свекрухою та свекром.

Справа в тому, що вони відразу мене не злюбили. Я приїхала до столиці з маленького провінційного містечка, вони ж жили тут завжди і уявляли себе елітою. Але мій чоловік був зовсім не такий. Він щиро любив мене та оберігав. Богдан одразу зводив нанівець будь-які можливі конфлікти з його матір’ю та батьком. Ми бачилися з його батьками по суті лише на свята.

Чоловік служив у Києві, обіймав дуже хорошу посаду. Жили ми у його 3-кімнатній квартирі. Крім цього, Богдан примудрявся повністю утримувати своїх батьків і відкладати гроші. Не дивно, що свекруха зі свекром звикли до розкоші. Вони просто сиділи на утриманні у дорослого сина, маючи при цьому дві досить добрі пенсії.

Мій чоловік мріяв про дітей і був на сьомому небі від щастя, коли дізнався, що ми матимемо двійнят. Після народження малюків я написала заяву про звільнення: Богдан наполягав, щоб я була вдома. Роль справжньої хранительки вогнища припала мені до душі. Я отримувала справжнє задоволення, доглядаючи дітей і роблячи всі домашні справи.

А потім почалося вторгнення. Богдан поїхав захищати країну у перші дні. І відразу цього не стало… Я розуміла, що заощаджень чоловіка не вистачить надовго. Потрібно було швидко знайти якусь роботу. Дякую колегам Богдна, вони допомогли мені влаштуватися секретарем у невелику установу. Однак на цьому проблеми не закінчилися, а лише розпочалися.

Батьки чоловіка заявили, що збираються переїжджати до нашої з чоловіком квартири. Мовляв, пенсії їм тепер не вистачає, тому свою квартиру віддадуть під найм, а житимуть у нашій 3-кімнатній. Звичайно, я була проти і не хотіла ділити з цими людьми своє затишне гніздечко.

Але я ж розуміла, що вони просто не дадуть мені спокійного життя.

За законом частина квартири справді належала батькам чоловіка. Свекруха Ольга Михайлівна пропонувала мені, щоб я виплатила їм гроші за їхню частину, і тоді ми назавжди попрощалися б. (До слова, вони завжди були абсолютно байдужі до онуків.) Але я не маю стільки грошей! Це непідйомна для мене сума.

– Візьми кредит, у чому проблема? – з усмішкою говорила мама Богдана.

Як я візьму кредит, якщо його потрібно потім виплачувати? Я й так ледве кінці з кінцями зводжу, зарплата в мене поки що невелика. Як би я не намагалася знайти хоч якийсь контакт із цими людьми, вони просто ігнорували всі мої спроби.

І тепер вони хочуть жити зі мною під одним дахом! Я впевнена, що вони все спланували і просто хочуть вижити мене з дітьми з квартири. Я не знаю, що робити і як уберегти дітей. Раптом бабуся з дідусем почнуть налаштовувати їх проти мене? Я нічому не здивуюся!

Вже приготувала для них кімнату… Готуюсь до гіршого, якщо чесно. На що здатна жінка, яка звинувачує мене, а не сусідню державу в тому, що сталося із її сином? Лячно навіть подумати. Але іншого виходу, як жити з ними, я не маю наразі.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.